fbpx

Я з не меншим здивуванням ніж донька моя за зятем спостерігала. Він спокійно увійшов у квартиру і пішов в кімнату до шафи. а вже через кілька хвилин ми з донькою стояли з роззявленими ротами слів не було просто від здивування

Того дня чоловік доньки прийшов додому вранці і одразу почав збирати речі.

— Ти куди збираєшся? – здивовано спитала донька у нього.

— Туди, де я був усю ніч, – сказав мій зять навіть не посоромившись моєї присутності, – Я хочу розлучитися з тобою. Ти вибач мені, якщо зможеш, але я покохав іншу. У нас із нею син скоро з’явиться. Його треба піднімати. Йому батько потрібний.

— А як же наші дівчата? А як же я? – хапала ротом повітря донька.

— Зрівняла! Вони у нас вже дорослі. Я впевнений, що вони зрозуміють мене. А ти, ти ж розумієш, що через силу милий не будеш. Навіщо це продовжувати, якщо ми разом бути не хочемо…

Читайте також: Так склалось, що батьків своїх і тітку я доглядала. На майно їхнє не претендувала, навіть, адже мені нічого того було не потрібно. Село рідне моє знаходилось далеко від того місця, де ми жили, та й статки мали ми гарні, нащо та стара хатина тітки, чи дім батьків? Усе це брат мій успадкував, я тоді лиш тішилась, що змогла йому допомогти. А цьогоріч, допомога мені знадобилась

Він зібрав речі, залишив ключі на тумбочці у передпокої і пішов. Донька сіла на диван вражена тим що тільки но відбулось. Вона не могла повірити, що це відбувається з нею. Їй здавалося, що це просто нехороший сон і зараз вона прокинеться і все буде як раніше.

Тоді я її забрала до нас в село. Думала. що далеко від усього цього у іншій обстановці їй стане легше. У нас вона провела у селі майже тиждень. За цей час їй полегшало. Перше неприйняття пройшло, а думки усілякі нехороші більше не лізли в голову. Вона прийняла все і хоч я бачила, що їй важко, але стан у неї покращився значно.

Коли ж донька повернулася додому, там на неї чекав сюрприз. Двері у квартиру їй відчинив чоловік.

Просив його пробачити. Казав, що не може без неї і дочок. Каявся і розповів що спробував розпочати життя спочатку, але не зміг.

В кінці кінців вийшли дівчата і сказали, що тата прийняли та пробачили. Тепер вирішувати подальшу долю сім’ї мала саме моя донька.

Вона тоді нічого не сказала. Мовчки зайшла в квартиру і перенесла його речі у прохідну кімнату.

Три місяці минуло а в них усе, як і було. Донька приїздить до нас одна я бачу що сім’ї там немає. Коли запитую, чому вони і досі під одним дахом живуть, вона лиш гірко зітхає.

Не знаю, як допомогти донці. Якісь поради давати, але які? Сказати аби покинула, так потім прийде і буде мене винуватою робити, що розлучила. Просити, аби прийняла так я добре бачу, що не простила вона його.

Микаються обоє і обоє такі нещасні. Бачу, що повинна допомогти їм якось, а як не знаю.

Може дасте пораду, як мені бути?

18,06,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page