Я за кордон поїхала тільки тому, що син дуже просив допомогти невістці з малюком. Василь, чоловік мій, не був батьком мого сина, не розумів, чому то я мушу роботу покидати і їхати в ту Німеччину. Коли я поїхала, він речі зібрав і пішов. А за якийсь рік я повернулась сама. Все через невістку.
Мій син із Анастасією одружився вісім років тому. Сім’я у них була міцна, ніяких непорозумінь не виникало, а якщо й були, то вони вміли все вирішити мирно.
Разом вони і справу свою розпочали, з нуля все будували. Були періоди падінь і злетів, та вони все разом і разом. Орендували квартиру, як і ми з Василем, жили у мирі і злагоді.
Коли Настя повідомила, що при надії нашому щастю меж не було. Не те щоб я їх швидила, але сину 30, Насті 29. Ніби, як уже й час. Та все вони не могли зважитись, все відкладали і відкладали.
Та от доля так розпорядилась, що довгоочікуваний малюк в Німеччині з’явився. Я могла поїхати до невістки, а от син ну ніяк. Анастасія дівчина не проста, дуже розумна і працьовита. Після появи малюка викликала мене на допомогу, а сама вийшла на роботу, сказала, що мусить дбати про майбутнє.
Звісно що я й не роздумувала коли збиралися їхати. Син просив допомогти, невістка кликала, про що мова – звільнилась і рушила.
Тільки Василь, чоловік мій був проти такого мого рішення. Не розумів чого то я своїм життям мушу синові потреби закривати.
— Вони дорослі, хай невістка сюди їде! А як же ми? Чи ми для тебе не важливі?
Василь одразу речі зібрав, як тільки я кордон перетнула. Квартира у нас була орендована, тож він просто переїхав у свою кімнату в гуртожитку. Не хотів він аж ніяких відносин на відстані. Та й образився за те, що я з ним навіть радитись не стала у цьому питанні.
Та от, за рік я вже верталась додому. Невістка одного дня сказала, що більше не хоче такого життя, що не має сил чогось чекати і ростити сина у невідомості.
Зателефонувала до мого сина і повідомила, що їхнім стосункам кінець. Коли син запитав у мене, що ж передувало тим подіям, я навіть не знала, що мушу відповідати, бо все було як зазвичай.
Анастасія багато працювала, я ж була з малюком і за господиню у нашій квартирці. Приходила невістка з роботи, ми з нею кілька слів одна одній скажемо і все на тому, ніяких непорозумінь.
Онук у мене був спокійний, не хворобливий. Щодо виховання і того, як він мусить бути одягненим, чи коли спати, я в усьому дослухалась до невістки. Вона мама, я свого сина виростила, онук хоч і рідний, але не мій син.
А тут невістка одного дня телефонує сину і каже, що все, крапка:
— Як я сама, то сама. Невизначений статус мені не цікавий. Ти будуй своє там життя, а я тут будуватиму своє. Не виходить от так жити, час не той, обставини не ті. Життя змінилось.
Я приїхала додому. Ні роботи, ні чоловіка, ні розуміння як і де, а головне за що далі жити. Василь на дзвінки не відповідає, я навіть до гуртожитку його ходила, але де він там ніхто не знає.
Оскільки квартиру ми орендували, то й повернулась я у невідомість. У нас із сином мова була про те, що будемо разом десь жити, але по приїзді моєму він мене у хостел відвіз та й усе на тому.
Син уже рік, як у друга проживає. Той здає йому кімнату і на те, щоб я там оселилась не згодний.
— Мамо, зараз усі так живуть. Ну хочеш, їдь в село, дім наш стоїть.
І всім важко, кожен у своїх турботах, тільки я одна не маю де голови приходити, бо синовій сім’ї допомогла. Звісно, життя налагодиться, але я ніяк зрозуміти не можу: як мусила вчинити тоді?
Не їхати, не допомагати? Сказати, що у мене своє життя і я не проміняю його на догляд за онуком?
Але хіба я могла так сказати? Та й будь хто, хіба б зумів от так відповісти на прохання свого сина ?
От скажіть, де саме я помилилась? Як би ви на моєму місці вчинили?
Головна картинка ілюстративна.