fbpx

Я зайшла на кухню і очам не повірила – на столі вечеря, в вазі квіти і чоловік, який мило усміхається

– Дарино, мий руки і вечеряти. Я вже тебе зачекався, – сказав він і потягнувся до мене.

Я вискочила з кухні, мені дух перехопило – отже ж, як так? Значить, таки може й тарілку за собою помити і вечерю розігріти!

Я знала, що маю зробити і одразу почала збирати свої речі.

Ми з Олегом познайомилися в студентські роки, а після закінчення університету позустрічалися і справили весілля. Він завжди мав вигляд дуже врівноваженого чоловіка, усміхненого і запопадливого.

Почалося наше сімейне життя на орендованій квартирі і почалося воно з претензій щодо моїх господарських навиків – не так готую, не так прибираю, отже, його не люблю. Я старалася робити все краще і краще, хоч і сама працювала. Але моя робота не рахувалася, а тільки його.

Коли я не виконувала з точністю всі його вказівки. То він міг зі мною тиждень не говорити і то було для мене нестерпним, адже я його кохала і не розуміла, що є не так.

Після того, як у нас з’явилося двійко дітей і я була змушена покинути роботу, то ставлення чоловіка до мене і дітей стало якимось дивним. Я мала їх виховати так, щоб вони не бешкетували і не галасували, на мої пояснення, що це діти, він не зважав:

– У доброї жінки діти мають бути виховані, чи ти хочеш, щоб я пішов?

– За що ти так зі мною?, – я не розуміла, що відбувається і де той чоловік, який за мною упадав.

Олег за спільні роки приходив додому як цар і я мала його зустрічати з порогу, діти мали мовчки сидіти в кімнаті і не дай боже його чимось роздратувати, а це міг бути навіть загарячий чай.

Я прожила в такому п’ятнадцять років свято переконана в тому, що не варта кращого і нічого в моєму житті не зміниться. За словами чоловіка я маю йому дякувати за те, що він зі мною, бо у мене вже все не те: від волосся до фігури.

На роботі я трохи перепочивала, але не мала часу ні на просиденьки з колегами, ні на каву з подругами – я мала бути вдома, щоб зустріти Олега на порозі і забрати у нього портфель, плащ і одразу почистити капці, бо я вічно забуваю це зробити.

Повірте, я розуміла, що так не живуть і не поводяться з людьми яких люблять, але ж мене нема за що любити, тому Олег святий, що мене терпить.

І ось якось я зустріла Ігоря, зіштовхнулися в магазині і так перепрошували один одного за це, що й розговорилися.

Так, пара компліментів може відродити з попелу. Добре слово може відновити самоповагу. Нормальне ставлення може змінити самооцінку.

Я сказала чоловікові, що йду від нього. Я сказала це на наступний же день після зустрічі з Ігорем, хоч і не планувала з ним нічого такого, бо ж він був просто ввічливим зі мною, з тією, яка заслуговувала лише такого ставлення, як у Олега.

І ось вечір і Олег на кухні в фартуху, мої улюблені квіти в вазі і він старається. Старається для мене. Тобто, я вважала, що він так себе веде, бо я така, бо на роботі неприємності, бо проблеми, бо обставини, бо Сатурн в Овні, а він вів себе так, бо хотів.

З усіма вів себе по-людськи, а на мене вже й не треба старатися, хоч хто був ближчим йому всі ці роки?

А тут я сказала, що так кінець такому ставленню і людина моментально змінилася.

Він ще робив спроби мене вернути, то казав, що я нікому не треба, то казав, що кохає, але я почувалася такою обдуреною і ним і собою, що не могла його бачити.

Живу в батьків поки йде суд, а там буде видно. Шкодую, що не пішла від нього раніше, бо скільки б своїх років зберегла, вже б давно його забула і жила щасливо, а так мене все це ще чекає. Молю у Бога сили і стійкості це пережити.

Історія заснована на реальних подіях, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page