Я любила свою Аню понад усе на світі, вона росла мов маленька принцеса, на що тільки тицяла пальчиком, те у неї й було.
Коли чоловік сварився від велетенської кількості іграшок у неї в кімнаті, то я вважала його поведінку смішною:
– Тобі шкода дитині іграшку купити?
– Але у неї вся кімната в іграшках! Так ми ніколи не купимо квартиру!
Ви вже сформували думку про заробітки мого чоловіка, як якась іграшка робила в нашому бюджеті такі діру.
– Ти не думав просто більше заробляти?, – спитала я його.
І так Сергій опинився на заробітках в Данії. З часом ми купили квартиру і зробили ремонт, він вертався на кілька місяців аби вказати мені, як я неправильно виховую нашу доньку.
– Я хочу аби в моєї дитини все було, а не те, що у мене. Коли вона виросте, то точно не буде мені докоряти за те, що я їй не дала все, що могла дати!
– Оксано, вона нічого не вміє! Навіть за собою тарілку вмити не може!
– І що? У неї все життя попереду – ще намиється і на кухні наживеться! Як я!
Коли донька не поступила на державну форму, то так само була винна я, бо не навчила її вчитися, ледве я впросила чоловіка оплатити їй навчання.
– Для чого? Вона й так вчитися не буде!
– Буде, просто їй треба дати шанс.
Я вже не казала йому, що оплачую їй квартиру, бо знала, що він там почне говорити. Донька казала, що у неї все добре і я їй вірила, час від часу я приїжджала її провідати, привозила їду, купляла продукти і готувала їй поїсти на тиждень.
А далі наче хтось дмухнув на мій картковий будиночок, бо все почало валитися: чоловік сказав, що не приїде, бо має там нову родину, далі виявилося, що доньку відрахували з університету, бо вона не здала жодну сесію, хоча я давала їй гроші на здачу.
– Мамо, мені не треба ніякого навчання, я вийшла заміж за багача!, – відказала на всі мої докори донька.
Я зраділа, бо хоч якось вона прилаштувалася в житті. Вона рідко телефонувала, але я бачила по її соцмережах, що вона щаслива, її життя, мов у раю – курорти, готелі, салони краси, гарні речі.
А я жила окремим життям, де намагалася хоч якось себе прилаштувати до життя, бо я не знала, чим мені ще зайнятися, крім дитини, яка виросла. А я що? добре, що чоловік не претендував на квартиру, яку ж сам і купив, але якби так прийшлося віддавати йому його частку, то я не знаю, де б і була.
Я теж почала шукати собі другого чоловіка, але мені чомусь траплялися чоловіки, які хотіли аби я навколо них крутилася і при тому вони заробляли в рази менше від мого першого чоловіка, а вимоги були, наче у принців.
Я вже й сама пробувала знайти якусь грошовиту роботу, але мені всюди відмовляли, бо я не мала досвіду.
Чекайте, я привела і виховала доньку, то я не здатна папірчики носити чи каву робити? Що за вимоги?
Звичайно, що вся справа у віці, але куди мені дітися? Я просила у доньки фінансової підтримки, адже я стільки в неї вклала, а вона просто не відповідає на мої повідомлення!
Виявилося, що чоловік був правий – вона мені геть не дякувала за те, що я її все життя оточувала турботою, виконувала всі її забаганки, любила понад усе. А тепер я нікому з них не потрібна! Чому так? Я не заслужила такого ставлення!
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота