Щоранку я готую сніданок для всіх. Потім слід зібрати судок на обід для чоловіка. Після сніданку кожен вирушає хто куди. Чоловік на роботу, діти до школи, а я залишаюся вдома. Мені не доводиться ходити на роботу за гроші.
Я працюю без точного графіку оплати і вдячності. У домогосподарки практично немає вільного часу. День просто розписаний по секундах. Після того, як провела чоловіка потрібно зібрати дітей до школи. Також їм приготувати обіди, проконтролювати чи все вони взяли до школи.
Потім відвести їх гризти граніт науки. Дорогою потрібно вислухати дитячі скарги про те, як хочеться спати, їсти та пити. Після школи, я повертаюся додому та кілька хвилин слухаю тишу. Відпочивати мені не доводиться. Необхідно піти в магазин та купити продукти на вечерю і на завтра у судки придумати, що покласти. У кожного різні вподобання і одне й те ж їсти ніхто не буде, звісно.
Щоденне приготування – мастхев у кожної домогосподарки. Покупки зроблені, настав час повертатися додому. Вдома потрібно прибрати ліжка, приготувати обід, помити посуд. Потім бігти за молодшим сином до школи. Він тільки пішов у перший клас і не сидить у групі продовженого дня.
Ще забула, що потрібно зібрати прання і включити машинку. Дякуємо цій розумній людині, що зняла це трудомістке заняття з жіночих плечей і тепер його робить за нас робить отой агрегат. Тепер забіг у школу. Поки старший не прийшов додому, робимо уроки з молодшим.
У цей час старший син повертається зі школи. На щастя, мені не доводиться його забирати. Я тим часом можу зайнятися приготуванням вечері. Після, невелика прогулянка парком. Діти постійно кажуть, що у них болять ноги, і вони дуже хочуть морозива. Після прогулянки сідаємо вечеряти. Поки чоловік ще на роботі, я маю можливість приготувати одяг для синів на завтрашній день.
Тепер можна трохи відпочити. Але ні, чоловік повернувся з роботи. Сідаємо вечеряти. Я вислухала як минув день у чоловіка. А потім чую:
— А що ти сьогодні робила, узагалі?
Я вже ледь не плачу від утоми і того, як він ставиться до моєї праці. А він продовжує:
— У нас на роботі жінки і виглядають гарно і все встигають. Ще й додому роботу беруть додаткову. А ти вдома цілісінький день і ще й сидиш зараз така, ніби вагони розвантажувала.
Я заводжу ту ж платівку, що і кожного вечора. Кажу чоловіку, що піду з радістю на роботу, але він починає мені розповідати, що дружина повинна чекати його вдома. Що дітям потрібна мама, та й нам повністю вистачає його заробітку. А потім, ще й закопиливши губу йде і замикається у кімнаті. Йому не сподобалось те, як я його зустріла і розмови про те, що я хочу працювати, теж не до вподоби.
А я сиджу на кухню і розбавляю чай слізьми. Піти від нього? Куди? Як жити? Він же й справді прекрасно утримує родину у нас все є. Він хороший чоловік і мені з ним пощастило. Та й у нас двоє дітей. Я сама з двома хлопцями не впораюсь.
Знову кажу собі, що навигадувала казна чого і треба йти вибачатись. Він прекрасна людина, а я так оце відреагувала неправильно.
А потім, коли увесь дім засне, я можу лежати і мріяти. Це тільки мій час. У мріях я працюю і мешкаю у своїй квартирі, яку ми зараз здаємо. діти ходять до школи і вечорами ми не ходимо у той самий парк, а можемо гуляти де хочемо самі: торгові центри, парки розваг, або кіно. У вихідні я біжу у басейн з ними і ми плаваємо разом, адже ж я так люблю плавати. А потім ми замовляємо піцу і їмо не озираючись, що хтось буде казати нам що вона не є корисною.
Але то мрії і я навряд колись наважусь. Засинаю. Завтра буде новий ранок. І я повинна усвідомити, як сильно мені в житті пощастило.
Головна картинка – pexels.