fbpx

Я завжди братовій допомагала відколи не стало Степана. Вона сама з двома дітьми залишилась, а я й заміжня і заробіток хороший. Так і цього разу – приїхала на гостину і вручила їй 5 тисяч у конверті. Однак, уже ввечері, я мало не плакала, бо побачила, куди ті гроші пішли

Я завжди братовій допомагала відколи не стало Степана. Вона сама з двома дітьми залишилась, а я й заміжня і заробіток хороший. Так і цього разу – приїхала на гостину і вручила їй 5 тисяч у конверті. Однак, уже ввечері, я мало не плакала, бо побачила, куди ті гроші пішли.

Я росла у великій родині. Нас у батьків було п’ятеро, але зараз лиш троє залишилось. Першим Степан у засвіти пішов – мій брат молодший. Спішив жити і вже в 19 мав двох діток.

Ми тоді з батьками були проти того шлюбу і того, що вони от так рано батьками стали. Та вже за чотири роки життя показало, чого то так потрібно було. Степана не стало і оті діточки, було єдиним що він залишив по собі.

Так якось саме собою й вийшло, що ми усі сім’єю стали мамі молодій допомагати. Хто міг – грошима, а батьки і брат старший – фізично. Інакше собі і не уявляли, адже ми рід, сім’я. Як інакше?

Та й братова – Ольга, не сиділа без діла. Спочатку у місто на роботу сама їздила, а згодом і дітей забрала:

— Тут і перспективи кращі і до школи не потрібно о шостій вставати і автобусом їхати ще сорок хвилин. Та й ви мене не залишаєте, я маю роботу.

Ми були тільки за. Хоч у всіх свої сім’ї, свої турботи, але про Олю і племінників ніхто не забував. Я працюю, живу у власній квартирі маю одну доньку. Не шикую, але по п’ять тисяч дітям Степана передаю щомісяця. Розумію, що дешевого нині ніде немає, а малі ростуть, разом із потребами.

А це, надумала я на 15 день народження старшого племінника приїхати на гостину. Склала в конверт для Олі 5 тисяч і взяла подарунок племіннику. Поїхала. Поздоровила, вручила Олі гроші і побігла до вечора по справам. А повернувшись, мало не зомліла від побаченого.

Якщо ти мама одиначка, яка винаймає квартиру і сама ростить двох дітей, на що б ти витратила п’ять тисяч. От я, наприклад, придбала б дитині одяг, взуття, відклала на обіди в школу. Але то не про братову мою мова.

Стіл було заставлено наїдками. Три піци, причому не дешевенькі із “Еко” не по 100 грн, тут тобі і коробки із суші і купа фруктів. Кілограми зо два винограду, який нині за 200 грн кіло. Лохина і полуниця, малина і не поштучно, ні.

— Гуляємо! – весело сказала Оля.

Я не рахую чужі гроші, але те все на мої, ніби як, було придбано. На тому столі делікатесів і просто дорогих харчів було на всі ті кошти, що я в конверт вклала дітям.

Так, я розумію, що то ніби як і ювілей – 15, але стіл на нас п’ятьох можна було б і на тисячу накрити. Взяти одну піцу, суші не кілограмами. Так шкода себе стало, чомусь.

Розповіла мамі, а вона не розуміє, чого то я так реагую.

— Ти шкодуєш, що вони витратили твої гроші? А нащо ти їх тоді давала?

Після побаченого я й справді не розумію нащо я ті гроші давала. Так, Ольга одна з двома дітьми, так, вона орендує двокімнатну квартиру, так працює на двох роботах, але скажіть день народження дитини то причина от так бездумно гроші за вітром пустити?

Не знаю, як тепер і бути. Племінникам хочу допомагати, як і раніше, але вже не розумію, а чи потрібно.

От як би ви на моєму місці вчинили? Залишили б Олю без допомоги?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page