Коли двоє вирішують прожити разом все життя, їм невтямки, що любов може минути. Але таке теж трапляється – чоловік і дружина стають чужими один одному. Через що так буває? Про це в листі жінки до колись коханого чоловіка.
Я ніколи не забуду, як мене вразила твоя краса, коли ми зустрілися. Я не втомлювалася говорити тобі, який ти гарний. І часом тебе це сильно дратувало. Ти був амбітним, і це було стимулом розвиватися і для мене. Якщо ти обіцяв щось зробити, завжди дотримувався обіцянки.
Життя було таким захоплюючим. Ми любили ходити куди-небудь разом і їздити у відпустку в екзотичні країни. Я відчувала, що ти кохаєш мене. Ми одружилися, і у нас з’явилися діти. А потім все змінилося. Я зрозуміла, що я більше не головна людина в твоєму житті і ніколи нею не буду.
Ти втратив інтерес до життя, тебе вже ніщо не хвилювало, крім твоїх гаджетів. Спілкування стало одностороннім. Ти перестав ставити питання, а на мої відповідаєш односкладово. Ти бурчиш і намагаєшся не дивитися мені в очі. Ночами ми лежимо поруч навіть не розмовляючи. Я більше не плачу перед сном, тому що знаю, що сльози не приносять користі. Ніхто мене не почує.
Це триває відтоді, відколи ми дізналися, що у нас скоро буде другий малюк. А мені потрібно було, щоб ти обіймав мене, приносив вранці чай в ліжко і говорив, що цінуєш. Мені хочеться ділитися маленькими радощами життя з людиною, з якою я збиралася розділити все життя і свій світ. Але тебе дратує, коли я намагаюся організувати відпочинок для всієї родини. Ти хочеш тільки спати.
Ми обоє працюємо повний день і однаково заробляємо. Але ти поводишся зі мною як з неповноцінною. Коли твій робочий день закінчується, мій триває. На мені прання, покупка продуктів, приготування їжі, домашні завдання, покупка подарунків… Іноді турбот так багато, що я не витримую. Хочеться закричати: «Де чоловік, якого я покохала?»
Переживання відчуваються гостріше, коли поруч опиняються закохані пари. Легкий дотик, який красномовніший за слова, чи цілунок, який пробуджують в мені печаль. Тому що я розумію: ти вже ніколи не будеш так до мене ставитися. Мені дуже не вистачає проявів ніжності. Вони повинні були б бути моїм паливом, а не злість, яка приходить на зміну коханню.
Друзі згодні, що моя ситуація безнадійна. Я розумію, що теж винна в тому, що так сталося. Коли я сказала про це батькам, у відповідь почула: «Дорогенька, він просто занадто багато працює. Будь ласка, не дави на нього». Я нічого не відповідаю. Я хочу плакати, і від мого серця відколюється ще один шматочок.
Мені страшно, що діти ростуть в світі, де огризаються, а не спілкуються один з одним, що мама несе відповідальність за всю сім’ю, що любов нічого не значить. Так не повинно бути ні зараз, ні в майбутньому.
Твоє ставлення до життя протилежне моєму. Я хочу нестримно сміятися, але не пам’ятаю, коли сміявся ти. Я хочу кидатися в твої обійми, коли ти повертаєшся додому, і щоб ти відповів мені тим же. І хочу ділити з тобою обов’язки і відповідальність.
Мені так сумно і шкода тебе. Шкода себе, шкода дітей. Того життя, яке могло б у нас бути. Але я не можу залишатися з тобою навіть заради дітей. Я знаю, це лише продовжить ці переживання.
Я завжди вважала себе сильною, але якщо продовжу в тому ж дусі, зламаюсь. Будь ласка, не дай цьому статися. Давай визнаємо поразку і розлучимося друзями.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
