fbpx

Я живу вже двадцять років зі свекрухою в її великому будинку. Життя не з медом, але іншого вже не буде і я з тим змирилася. Єдине, що хочу – знати, коли я зіпсувала з нею стосунки?

Я знала, що Андрій з багатодітної родини і він наймолодший з п’яти дітей, тому хата мала лишитися йому, як і догляд за батьками. Я навчена на те, що це є нормою. Діти живуть з батьками і дідусями та бабусями і мають їх доглядати до самої гробної дошки.

Тому я старалася свою свекруху в усьому слухати та їй допомагати. У мене лише брат, тому така велика родина, де всі з’їжджаються та гостюють до ночі – це було й дивно, і радісно водночас. Хоч я практично не виходила до гостей, бо завжди або готувала, або вже мила тарілки, бо ж десерт треба дати в чисті, то щось несла, то подавала, то забирала. А бувало й таке, що мені свекруха казала:

– Лілю, й так місця нема за столом. Ти домашня, то й постоїш чи на кухні перекусиш.

Наче все сказано правдиво, проте, десятирічна дитина сестри має більше шани, ніж я. А ще з часом мене стали втомлювати ці постійні гостини, коли ти не просто ріжеш ковбасу і салат, а виварюєш на десятеро людей, як мінімум.

Свекруха найчастіше командувала, а основна робота була на мені. Її доньки не бралися й за холодну воду, бо вони ж в гостях!

Я працюю позмінно на заводі і інколи ледве тягну додому ноги, як мене вже чекає сюрприз – знову гості і невдоволена свекруха підганяє мене готувати щось поїсти.

Одного дня, коли я побачила, що знову є машини перед хатою, то просто втекла до своєї мами і там сиділа всі вихідні. Мені було й соромно зізнатися, що я не хотіла працювати для гостей, а з іншого боку, яка це радість, коли тобою ніхто не командує і ти сидиш в рідних людей.

Чоловікові я пояснила, що більше не витримую цих гостин, адже вони не лише витягують всі мої життєві сили, але й коштують добрячих грошей.

– Твоя мама забирає твої гроші і на них гостить твоїх братів і сестер, – кажу йому.

– І що? Будуть у нас діти, тоді будемо грошима розпоряджатися.

Мене це взагалі не влаштовує. Свекруха і на мої гроші зазіхає, бо «молоді не вміють грошима розпоряджатися», каже, що ми ведемо господарку і за все треба платити – газ, світло, продукти, корм для живності. Але ці космічні суми, то й через те, що вона гостини робить щонеділі чи посеред тижня!

– То мої діти! Де тобі зрозуміти, якщо вже який рік, а ти порожня? Будеш мати дитину, тоді й мене зрозумієш!

Ось такі у нас розмови. Спочатку я була добра та гожа, а, коли сказала, що не хочу більше горбатитися на кухні, то мене одразу перестали сприймати як невістку, я наче стала прозора і невидима.

Чоловік казав не звертати уваги, але ж це неможливо. Навіть моя найменша спроба щось пояснити, вона сприймалася як неправильна і я мала жити за правилами, які встановила свекруха.

Коли у мене нарешті з’явилися діти, то мені стало легше в тому плані. Що мене більше ніхто не хвилював, крім них, а думка рідні лише тоді, коли вони щось говорили моїм дітям, тоді я ставала за них горою і з часом перестали аж так часто приїздити до нас.

В цьому свекруха бачить мою руку, але я думаю, що просто діти стали більші і проблеми стали більші, не стало часу для гостин, де вони вже мали на кухні самі готувати.

Хотіла б дізнатися від вас думку – де саме я вчинила неправильно. Що всі ці роки життя зі свекрухою перетворилися на суцільне незадоволення? І чи можна було вчинити мені по-іншому? Чи вся справа в свекрусі?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page