Мене звати Настя, і я вийшла заміж за Андрія, коли нам обом уже виповнилося за тридцять. Це був мій перший і такий довгоочікуваний шлюб.
Чесно кажучи, я вже й не вірила, що колись одружуся, а мама постійно говорила: «Настю, ти знайдеш свого судженого, тільки не поспішай!».
Я зітхала й відмахувалася, бо стомилася від нескінченних побачень, які нічим не закінчувалися. І ось з’явився він — простий, щирий, готовий до шлюбу Андрій. Я була неймовірно щаслива.
Ми обидвоє працювали в одній компанії. Я обіймала посаду заступника директора, а Андрій був системним адміністратором. Наші відділи майже не перетиналися, тож «спільна робота» зводилася до того, що вранці ми разом їхали до офісу, а ввечері поверталися додому.
В мене була власна квартира та невеличке авто, яким я пишалася. Заробляла я доволі пристойно для нашого міста, ніколи особливо не заощаджувала: могла і на відпочинок щороку відкладати, і на гарний одяг чи косметику.
Андрій же ледь зводив кінці з кінцями, іноді позичав гроші в друзів чи батьків. Про власне житло йому навіть не мріялося. Тому пропозицію переїхати до мене він сприйняв із полегшенням та без будь-якої гордині.
Перші кілька місяців шлюбу були казковими, ми насолоджувалися одне одним. Відчуття родинного тепла окриляло мене: нарешті я мала чоловіка, з яким могла ділитися радощами й печалями.
Усе складалося непогано. Водночас із самого початку в нас виникло трохи дивне розподілення бюджету. Фактично всі повсякденні витрати лягли на мої плечі: оплата бензину, комуналки, продуктів, побутових дрібниць.
Та й мені потрібні були певні речі — одяг, косметика. Андрій же свою зарплату ніби «збирав», щоб робити великі покупки раз на кілька місяців.
Якось я помітила, що мої гроші стали розлітатися втричі швидше, ніж раніше. Одного суботнього ранку я сіла, взяла блокнот і все підрахувала. Виявилося, що й справді: витрати на продукти збільшилися неймовірно.
Раніше я, живучи сама, їла досить скромно й нечасто дозволяла собі походи в ресторани. А з Андрієм стало інакше: він обожнює м’ясо, рибу, копчені делікатеси, а суботні вечори в ресторані перетворилися на справжній ритуал. Причому оплачувала все я.
«Ну, я ж не жадібна», — подумала я тоді. Я була впевнена, що чоловік це бачить і цінує. Мені хотілося вірити, що він розуміє, як сильно я вкладаюся у наше спільне життя.
Але якось до мене почало доходити, що Андрій звик витрачати мої гроші й зовсім не відчуває потреби обмежувати себе. Навпаки, він став частіше купувати собі одяг, аксесуари.
Я дивувалася, чому раніше він ходив у простих джинсах та футболках, а тепер раптом полюбив брендові речі? Здогадалася: «Бо тепер це все не за його, а за мій кошт».
Зрештою, ситуація дійшла краю через звичайну розмову про заміну моєї машини. Я їздила на старенькій червоній “чері”, яка хоч і була невеликою, зате служила роками. Андрій раптом заявив, що це «не комільфо»:
Раптом моєму Андрію, що заробляє аж 20 тисяч на місяць стала потрібна машина за 20 тисяч доларів. Бачте, він має в ній потребу і крапка.
Я пояснила, що грошей немає і що мене влаштовує і те авто яке у нас є. Чоловік раптом заявив, що він голова сім’ї і саме він буде розпоряджатись грішми.
— Своїми – розпоряджайся. Я свої витрачати на непотріб не буду.
Я сказала це не відразу серйозно. Проте, коли Андрій почав доводити, що я його не ціную, не розумію і взагалі – живу за його кошт, щось у мені зламалося.
Я пішла у спальню й загорнула його речі в пакет. Але тільки ті, з якими він прийшов. Не забула кавомашину і телевізор на які він відкладав гроші майже рік. Увечері, коли він повернувся від батьків, я тицьнула йому той пакет у руки, висунула у коридор дві коробки із технікою:
— Збирайся. Іди живи, де хочеш.
Він не повірив. Справді не вірив, що я можу його вигнати.
— Настю, ну ти що, справді виганяєш мене?
— Так. У мене більше немає сил забезпечувати людину, яка так бачить наше спільне життя. Спробуй но сам, друже будь “головою родини”.
Він лиш підхопив речі і пішов.
Згодом я дізналася, що він повернувся до мами. Звідти час від часу надсилав мені повідомлення: «Заспокойся, подумай, ми ж сім’я!».
Я якийсь час вагалася, чи то спробувати все виправити. Але мені стало так легко: я знову могла вільно розпоряджатися своїми грошима.
Пішла до кафе з подругою, як раніше, замовила улюблений десерт. А до цього кілька місяців постійно економила, щоб вистачило на дорогі страви та одяг для Андрія.
Ото дівчина “сходила заміж”. А вважала ж себе і мудрою і розумною.
Головна картинка ілюстративна.
