Чи він подумав про мене, де мені заробити грошей, коли у мене нема стажу, чи про дітей, які мають поступати? Ні, він думав про маму.
Коли Сергій перестав до матері видзвонювати чи не щодня, то я вважала це для нас великою перемогою. Мене втомило їздити до свекрухи на вихідні, коли у нас своїх купу справ. Вона мені не сподобалася і це було взаємно, але я вірю, що чим далі рідні, тим кращі відносини між ними.
Саме тому я наполягла аби Сергій поїхав на заробітки в Швецію на кілька років.
– Поїдь, а що таке? Заробиш на квартиру, машину. Дітей треба на ноги ставити.
І він погодився. Я займалася дітьми, мені ніколи було й в голову почухатися, звичайно, що я до свекрухи не їздила з дітьми, а вона не йшла й до нас. Ми – чужі люди, тому навіщо того родичання?
Коли через п’ять років Сергій вернувся, то почав вже тут крутитися і непогано став на ноги.
Йшли роки, свекруха овдовіла і Сергій піднімав питання про те, щоб забрати її до нас, але я була категорична.
– У нас нема місця, ти краще найми когось і всім буде добре.
Я не знаю чи він когось наймав чи ні, але цієї теми більше не піднімалося.
Чоловік купив дітям по квартирі, будував заміський будинок, справи у нього йшли вгору, а далі його не стало.
Не встигла я відійти від цього, як додалося друге – свекруха жила в заміському будинку з якоюсь далекою родичкою.
– Віро Іванівно, це мій будинок, у вас є ваша квартира.
– Ні, це мій будинок і ось документи на нього, – показує мені вона ксерокопії.
– Я не вірю!
Я кинулася до нотаріуса і той підтвердив, що право власності на свекрусі.
Далі я вирішила, що треба комусь продати його бізнес, бо я втому нічого не розумію, а діти ще малі до того. І тут сюрприз – заповіт мають відкрити через пів року, бо така воля мого чоловіка.
Я подумала, що матиму час аби переконати свекруху продати будинок і віддати мені гроші. Бо це все збудовано в шлюбі і є моїм, а не її. І мені байдуже, що там хотів чоловік, мені треба думати про майбутнє моїх дітей. Я ввесь цей час провела в судах, бо позивалася зі свекрухою, оскаржувала заповіт, але нічого не вдавалося.
Знаєте, так прибіднялася, що пенсія маленька, але на адвоката грошей вистачило.
Зате я витратилася добре і нічого не отримала.
Думала, що як вже відкриють заповіт, тоді все налагодиться. А там що? А там те, що я не можу пояснити – все майно на матері.
Все, крім квартири, де ми жили. Бізнес так само на ній.
– Знаєш, Олесю, – сказала мені на це свекруха, – якби ти була до мене по-людськи, то й я була б до тебе так само. А тепер думай, як ти будеш жити і за які кошти.
Ви собі таке уявляєте? Залишити мене без копійки зі своїм синочком і ще й повчати? Що можна ще додати про таку людину? Нічого, Бог їй суддя!
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
