Мій чоловік пропрацював тридцять років машиністом на залізниці. Вдома бував дуже рідко, тому доньку я виховувала сама. В ті рідкісні моменти, коли батько приходив додому, дитину не заставав. Вона то в школі була, то вже спала, то у бабусі. Бувало, що вони тижнями один одного не бачили. Великої проблеми я в цьому не бачила. Завжди вважала, що для дівчинки мама набагато важливіша, адже їй потрібен приклад, а батько вже на другому плані. Але, через роки, усвідомила, що була не зовсім права.
Так сталося, що донька стала проблемним підлітком. Мабуть, через брак чоловічого авторитету і строгості у вихованні. Я вже навіть не пам’ятаю, скільки разів мене викликали в школу стосовно її поведінки. Але я все списувала на юнацькі витівки і дуже сподівалася, що з часом вона порозумнішає. Чоловік все так же пропадав цілодобово на роботі, тому цими проблемами не займався. Я все вирішувала сама.
Коли донька в п’ятнадцять років зібрала рюкзак і вирушила в інший кінець країни на фестиваль, то я вирішила не говорити нічого чоловікові, щоб його не відволікати від роботи. Сама поїхала слідом і повернула цю “зірвиголову” додому. Було нелегко, але я впоралася і з цим. До випускного дитина вже трохи стала розсудливішою. Вона успішно закінчила університет і стала фінансистом. Я, нарешті видихнула. Думала, заживу спокійно на старості років, але не тут-то було.
В один з чергових медоглядів у чоловіка діагностували серйозні проблеми. Позначився на здоров’ї кочовий спосіб життя і постійна втома. На початковій стадії він ще працював, а коли зовсім стало погано – вийшов на пенсію. Перший час було зовсім незвично, що він постійно перебував удома. Відвикла я від цього давно. Донька до того часу вийшла заміж і переїхала від нас до чоловіка.
Через деякий час чоловікові стало зовсім погано і довелося користуватися інвалідним візком. Ось з цього моменту почалися великі проблеми. Самостійно обслужити себе він уже не може. Елементарні речі зробити без допомоги – ніяк. Я працюю, і звільнитися не можу, адже гроші потрібні на лікування чималі. Донька народила, і перебуває в декреті. Я звернулася до неї за допомогою. Адже поки вона з малюком вдома, то може доглядати і за батьком. Але вона навідріз відмовилася. Повідомила, що її це не стосується, адже батька в її житті практично не було.
Я навіть не підозрювала, що вона ображається на нього стільки років. Адже саме він нас в основному забезпечував, і робота не тільки весь його час забирала, а й здоров’я, як виявилося…
Як допомогти їм налагодити стосунки? Вони ж все-таки рідні люди й не відомо, скільки залишилося часу у чоловіка, можуть і не встигнути стати справжніми дочкою і батьком.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
