Після десяти років спільного життя з чоловіком я все ж таки зважилася від нього піти. З трьома дітьми. Хтось мене засудить, але більше немає сил. Дітей у мене троє, а за фактом виходить – четверо.
З Кирилом ми одружилися на третьому курсі інституту. Нам було по двадцять років. А через півроку у нас з’явилася двійня. Дівчатка. Мені, звичайно, довелося взяти академічну відпустку, так як інших варіантів взагалі не було. Наші батьки дуже нам допомагали. Мама весь вільний час проводила з онуками. Анна Миколаївна, мама Кирила, намагалася допомогти грошима. Але коли могла, обов’язково відвідувала Валерію і Лізу. Вона власниця мережі магазинів, тому роботи дуже багато. Кирило продовжував вчитися. Ми намагалися не обтяжувати нашого студента домашніми клопотами, щоб він добре займався, а в майбутньому знайшов хорошу роботу.
Так минув рік. Дівчатка підросли. Почали ходити. Такі цікаві стали. Звісно, клопоту не зменшилася, але наші мами зважилися на няню, щоб я повернулася до навчання. В університеті мені теж сприяли. Мені було запропоновано перейти на самонавчання, але з обов’язковим відвідуванням занять на 50%. Ця пропозиція була виходом для мене. Я і з дівчатками більше проводила часу, і продовжувала вчитися.
Все йшло добре. Ми з Кирилом підходили вже до захисту диплома. Залишалася остання сесія. І тут ми дізналися, що ми знову чекаємо поповнення. Це було щастя. У мене виходило встигнути захиститися, а потім піти в декрет. І ось, дипломи у нас в руках. Ми скоро знову станемо батьками. Бабусі і дідусі поруч. Підтримують нас. Все чудово.
Кирило знайшов непогану роботу. З огляду на те, що у нього немає досвіду, то зарплата була відповідна. Але була перспектива кар’єрного росту. Все складалося добре. Але через рік одного вечора Кирило поставив мене перед фактом, що він розрахувався. Його, бачте, не оцінили. У мене однорічна дитина на руках. Чоловік тепер не працює. Нам знову довелося скористатися послугами няні, а я почала займатися пошуками роботи. Мене порекомендували на підприємство з кафедри, тому працевлаштувалася я швидко.
Пройшов ще один рік. Кирило так і не міг знайти роботу з гідною зарплатнею. Так і продовжував лежати та скаржитись. Я бралась за будь-який підробіток, що дозволяло мені додатково заробити ще близько половини зарплати. Кирило на мої претензії про його бездіяльність влаштовував сцені, які закінчувались стоянням на відчиненому вікні. Він казав, раз я його не ціную і не вірю в нього, його на цьому світі ніщо не тримає.
А як можна оцінити співробітника, якщо у нього досвіду всього нічого – один рік. Але він не хотів нікого слухати. Я намагалася вже не зачіпати цих тем. Просто сама підкидала йому вигідні варіанти. Але прогресу не було. Мені стало якось все одно. Я продовжувала працювати і підробляти. Дякую батькам, які допомагали мені.
Але одного разу я познайомилася з чоловіком. Він наполегливо залицявся до мене. Дозволив мені відчути себе прекрасною жінкою. Ми стали зустрічатися. Непомітно, я закохалася. Я знаю, що не повинна була. Але як може встояти жінка перед прекрасним чоловіком, який робить все для того, щоб вона ні в чому собі не відмовляла. Та ніяк!!!
І ось, тиждень тому, я забрала дітей і переїхала до нього! Мені стало так легко і спокійно! Так надійно! Я знову щаслива! Я знову жінка, а не віл. І совість мене зовсім не тривожить!
А тривожить мене мій колишній чоловік. Мені регулярно приходять повідомлення де він попереджає, що якщо я не повернусь, то саме через мене він піде у засвіти…
Я звикла до цього за роки спільного життя, але ж такі повідомлення отримує і його мама. Вона телефонує, просить одуматись і благає повернутись. Запитує, як я житиму і що скажу дітям, якщо він все ж зважиться на цей крок.
Я розгубилась. Я щаслива зараз і змінювати нічого не хочу. Але…
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
