Отож, свекруха моя живе рівно віддалено від мене і Наталі, що до мене їхати няньчити малих, що до Наталі – одна дорога. Але я завжди свекруху жаліла, бо ж у селі завжди повно роботи, то я вже старалася якось сама справлятися з дітьми.
Ми приїжджали хіба на літо, щоб бабуся відчула, що то таке наші з Романом діти. Не скажу, що вона до мене ставилася якось не так, звичайні собі відносини, де кожна має претензії, але вони не висловлені.
Аж тут женився інший син Петро і взяв собі за жінку Наталю. Нічого про неї сказати не можу, крім слова «хитра», а все через її поведінку.
Як тільки у них з’явився Тарасик, то Наталя одразу ж свекруху взяла в обороти, як то кажуть.
– Мамо, приїдьте, бо я маю йти до стоматолога.
– Мамо, приїдьте, бо мені важко.
– Мамо, приїдьте, бо я йду на манікюр.
Тобто, жінці байдуже, що свекруха зранку їде до неї та має ще й господарку обійти, а ввечері має поїхати, набавившись з дитиною і так само має ще й біля господарки потанцювати.
І то не просто раз в тиждень.
Така ситуація по кілька разів на тиждень і вона ще й цим переді мною хвалиться:
– Ой, мама приїхала, то ми таких пиріжків напекли Петрові, навіть Тарасик один з’їв.
– А що ви будете вдома робити? Дні тепер он які довгі, то й з дитиною посидите, – каже матері.
Ну, я на те все дивлюся, бо Наталка ще й свою матір викликає по декілька разів на тиждень, отака у них вахта біля Наталі та її дитини.
Я теж маму свою просила приїхати, коли діти були малі, але то були крайні випадки. Мої діти не знали довго слово «бабуся» чи «дідусь», бо не бачили їх біля себе.
А чи варто казати, як мені хотілося теж і відпочити і на нігті сходити? Але ж я терпіла і сиділа рік без манікюру і без перукарні! Було за щастя вибігти за продуктами і то з дитиною сидів чоловік. Отаке у мене було материнство: невмиване і нечесане.
А тут просто рай якийсь на землі – тільки свисне і всі навколо неї бігають.
Ба більше того – я маю стати в чергу, коли мені теж потрібна допомога. Недавно, чоловік був у відрядженні, а подруга приїхала, яку я довго не бачила. То свекруха й слухавку не взяла, щоб спитати, що ж сталося, що ти раз в сто років зателефонувала.
Прийшлося мені просити сусідку побути з дітьми і буквально на кілька годин побути з подругою.
Але, якщо ви думаєте, що Наталка при цьому почуває якусь вдячність до свекрухи – кишені ширше…
– Ой, мама така неуважна, нагодувала малого печенями, хоч я їй сказала, що є супчик, просто розігріти в мікрохвильовій печі, але ж де вона те вміє! Дитина мала закреп! Що вже я в аптеку набігалася… А ти кажеш, що вона мені допомагає. Ось так і допомагає! Навіть інколи й не перебере дитину, а отак пустить, бо йому вже треба звикати бути без підгузка! А мені потім коври в хімчистку здавати!
Але в очі вона їй цього не каже і не переказую й я ті всі слова, хоч якби мені хотілося вивести її на чисту воду, отаку невдячну.
Чому бувають такі хитрі люди? Та мало того, що хитрі, то й ні крихти вдячності, так наче це вони роблять тобі послугу?
Фото Ярослава Романюка.
