– Вибач, моя відпустка скасовується. Мама захворіла. Їду додому. – Катя зателефонувала Кирилу, оформлюючи водночас квитки на найближчий рейс.
– Щось серйозне? – стурбувався Кирило.
– Так. – коротко відповіла Катя.
– Може, мені з тобою? – запропонував молодик.
– Не варто. Вибач, що так сталося. Гарно вам відпочити. Будь обережний. – Наставляла Катя. Кирило і Катя збиралися з друзями на тиждень в гори. — І… Я сумуватиму. – Додала вона.
– Я теж. Обов’язково пиши, як буде зв’язок, перевірятиму. Якщо що, одразу прилечу. – відповів Кирило.
– Добре. – Катя вкотре подумала, їй з Кирилом пощастило. Вони розуміли одне одного буквально із півслова. І завжди могли покластися один на одного. Але батькам вона поки що не хотіла розповідати про нього. Катя мала спершу сама переконатися, що з ним буде раз і назавжди. Що вона на собі не відчує, як змінюються люди і що таке нещасливий шлюб.
Дорого була довгою. З двома пересадками. Потім ще трястися в автобусі. Улюблена робота закинула її далеко від рідного села. Тому вдома за останні два роки Катя була лише кілька разів. На душі було неспокійно, що цього разу подорож додому з такого сумного приводу. Зателефонувала Анюта, молодша сестра. У мами виявили серйозні проблеми. Як так, адже Катя буквально кілька днів тому розмовляла з нею по телефону. Мама не хотіла розповідати Каті. Не хотіла турбувати раніше. «Що за нісенітниці! – обурилася Катя, закінчуючи розмову із сестрою. – Виїжджаю завтра. Нічого батькам не кажи».
Катя пам’ятала маму тихою, збентеженою, мовчазною, такою, якою вона вперше з’явилася в їхньому домі. Так. Мама була Каті з Анею мачухою. Але сестри називали її лише мамою. І вважали за маму.
Катин батько після школи навчався у місті. Там він зустрів Катину рідну матір. Забрав із собою у село, справили весілля. Батько був людиною мало емоційною, але надійною та практичною. Спочатку він працював трактористом. Коли за два роки з’явилася Катя, а ще через чотири Анюта, батько, вирішив, що краще забезпечити сім’ю, якщо влаштуватися працювати вахтою.
Мама спочатку працювала в магазині, а коли пішли діти звільнилася. Катя пам’ятала, коли мама була ще веселою, смішною, лагідною, любила розповідати казки. Як батько повертався з оботи, завжди радісний, із подарунками обіймав своїх дівчаток. А між змінами намагався зробити по дому все максимально, щоб за його відсутності дружині було легше справлятися.
Тоді й піч треба було топити і по воду ходити на колонку. За першої ж нагоди, батько першим у селі провів додому воду. Загалом усе було добре, але потім мати почала скликати до себе компанію. Спочатку тільки без батька, потім і при ньому.
Батько не схвалював таких частих застіль та посиденьок. Почалися непорозуміння. Мама почала ходити в гості одна. Так минув ще рік. Непорозуміння у сім’ї стали постійними.
Батько переконував, умовляв. Закінчити з вахтою не наважувався – у селі з роботою було туго. На доньок мати звертала уваги дедалі менше. У проміжках між застіллям її ніби діймала совість за це, і вона намагалася приголубити дівчаток. Але виходило якось не щиро. Дівчатка це відчували.
Коли батько знову був на роботі матір зібрала сестер і повезла до міста. Тут були її старі друзі. І саме звільнилася квартира – не стало двоюрідної бабусі. Застілля продовжилося просто на квартирі, за рахунок нескінченних гостей. Каті було десять. Анюті шість.
На щастя тривало це не довго. Коли батько повернувся, він знову спробував зрозуміти дружину, але зрозумівши, що це марно, вирішив доньок забрати в село.
Залишати їх одних батько не міг. Довелося міняти роботу. Грошей було менше, зате спокійніше. Тато як умів намагався замінити дівчаткам матір. Але Катя бачила, як йому непросто.
Якщо з будь-якою чоловічою роботою по дому він справлявся на рахунок три, то приготування, прибирання, метушня на городі, а тим більше рішення різного роду дівчачих проблем йому давалися важко.
Наприклад, він завжди допомагав робити уроки, але зовсім не знав, як важливо піти на лінійку в першому класі найкрасивішою дівчинкою. А Анютка якраз пішла в перший клас і майже тиждень сумувала через те, що з таким коротким волоссям гарної зачіски не вийде. Мама обстригла ще влітку, щоб зайвий раз не мити і не розчісувати.
Отут і довелося Каті допомагати батькові замінити матір і для себе, і для Анютки, та й для нього самого. Якщо святкову зачіску вдалося навести за допомогою гарного обідка, то з рештою довелося важче. Але Катя впоралася. До дванадцяти років вона освоїла ведення господарства і виховання дітей у вигляді молодшої сестри на рівні дівчини, яку будь-яка мати порадила б за дружину своєму синові. Ось тут і з’явилася в житті Каті та Анюти нова мама.
Раїса з чоловіком та трьома дітьми оселилася по сусідству. Будинок кілька років був порожній. Колишні господарі перебралися до міста. Нові приїхали із міста. Як потім з’ясувалося, вони продали квартиру з великим боргом за комуналку і вибрали що дешевше.
Чоловік Раї вліз у якийсь сумнівний бізнес, де прогорів та нажив чималі борги. Раїса колись працювала вчителем, але зараз доглядала малюків, молодшій доньці не було ще двох, старшим синам чотири та шість. До того ж у їхньому селі дитячого садка й не було. До того моменту, як вони переїхали до села, чоловік Раїси постійної роботи не мав, перебивався випадковими заробітками і то з неохотою. Все мріяв про новий бізнес чи раптове багатство.
Катя бачила з вікна, як щовечора Раїса кілька разів ходить на колонку з великими відрами. Хлопчаки старанно допомагали, встигаючи слідом із невеликими відерцями. Молодша дівчинка намагалася не відставати від усіх, але завдавала ще більше клопоту, то спіткнувшись, то зачепиться за чиєсь відро й облиє себе водою. Катя дивувалася, коли батько був удома, нікому з них, ні матері, ні сестрам не доводилося робити по дому важку роботу. Катя бачила, як Раїсі важко, але, незважаючи на це, жінка намагалася ласкаво підбадьорювати дітей, посміхатися їм і дякувати за допомогу. Катя бачила, як батько насупив брови, якось побачивши процесію з відерами.
Закінчилося тим, що якось увечері молодший із хлопчаків у сльозах вбіг на подвірʼя до сусідів з проханням допомогти мама
Батько кинувся за браму. Катя взяла заплаканого хлопчика, не пускаючи бігти слідом.
– Тихо, тихо, тихо, все буде добре, ходімо в дім. – заспокоювала вона.
– Наш татко сильний, він допоможе. – підтримувала сестру Анютка.
За пів години всі діти сиділи на кухні сусідів. Катя з Анюткою розливали чай, діставали з шафи солодощі. Раїса, притиснувши до себе, загойдувала доньку, мала ще схлипувала уві сні, другою рукою погладжуючи то одного, то другого сина. Середній теж ще шморгав носом, але вже поглядав на вазу з цукерками. Старший хлопчик насторожено дивився спідлоба на всіх по черзі, ніби вивчаючи, чи можна довіряти цим людям. Потихеньку всі заспокоїлися, Катя з Анюткою забрали дітей до себе в кімнату, щоби разом погратися.
– Тобі не можна до нього повертатися. – Катя чула, як батько розмовляє з Раїсою.
– У нас нікого більше немає. – зітхнула Раїса. – Та навіть якби і був хтось із родичів, не допомогли б. Не заведено у нас так, скаржитися, розлучатися. Мене й заміж видавали, не питали. Дітей шкода. Але дякую. – подякувала Раїсі.
– Я все залагоджу. – Пообіцяв батько. Він завжди був небагатослівним.
Як батько все залагодив, Катя так і не дізналася, але незабаром чоловік Раїси поїхав. Катя бачила, як за ним приїхала машина, і він, весело привітавшись із водієм, завантажив кілька сумок у багажник.
– Що скажите, якщо одружуся з тіткою Раїсою? – Запитав того ж дня батько у Каті з Анюткою.
– Чудово! – зраділа Анютка. – Тітка Раїса добра. І з хлопцями ми потоваришували.
Батько посміхнувся і перевів погляд на Катю. Катя мовчала. Одна річ допомогти, інша прийняти в сім’ю. Потім вона згадала, як батько дивився на сусідку. Батько гарний, якщо сподобалася йому Раїса, нехай одружується – вирішила Катя.
– Я не проти. – відповіла вона і постаралася посміхнутися.
Насправді Катя не хотіла, щоби хтось сторонній з’явився в їхньому домі. Зайняв місце поряд із батьком. А якщо Раїса ще почне виховувати саму Катю? Катя вже велика, її виховувати не треба. І батькові вона допомагає і за сестрою дивиться – думала Катя.
Вже потім вона зрозуміла, що просто боялася, що Раїса займе Катине місце у житті сестри та батька.
Спочатку Катя трималася з Раїсою відсторонено, але чемно. А потім занедужала. Сильно. Кілька днів вона мала жар. Уся сім’я була стривожена, від Каті не відходили ні на крок і вдень, і вночі. Особливо Раїса. Катя прокинулася рано-вранці, температура спала. На ліжку поряд з нею лежав довговухий заєць – улюблена іграшка маленької Соні. Раїса сиділа на підлозі біля ліжка, вона, мабуть, задрімала, цілу ніч продежуривши біля Каті. Катя спробувала підвестися. Раїса миттю стрепенулась.
– Лежи, лежи. – Раїса торкалася долонею Катиного чола. – Вже краще, добре. – шепотіла вона. – Ось морс, попий, тобі треба.
– Ти завжди будеш такою? – Запитала Катя.
– Якою? – Не зрозуміла Раїса.
– Такою… – Катя не знала, як пояснити. – Ми так довго були нещасливі. А згодом стали щасливими. А зараз ти.
– Можливо, я не зможу замінити вам маму, але я обіцяю, що вас ніколи не ображу. – Раїса зрозуміла, що хвилює Катю.
Катя закрила очі і знову заснула.
Через тиждень, коли Катя зовсім одужала, вона стояла на кухні і пекла оладки.
– Я що проспала? – Здивувалася, увійшовши, Раїса. З того часу, як вона переїхала, Раїса завжди вставала раніше за всіх і готувала сніданок на велику родину.
– Ні. Це я втомилася хворіти. – усміхнулася Катя.
– Допомогти? – посміхнулася у відповідь Раїса. Катя хитнула головою.
– Оладки! – тріумфували хлопчики, що вже зібралася за великим столом у вітальні. У кухні всім тепер було тісно і сніданки, обіди та вечері перетворилися на маленьке свято, коли стіл накривали у кімнаті.
– Сама приготувала? – похвалив батько.
– Мама допомагала. – відповіла Катя, ставлячи на стіл величезну тарілку. Вона крадькома подивилася на батька. Очі його стали за секунду такими теплими та світлими. Зиркнула крадькома і на Раїсу, та у відповідь вдячно кивнула головою, очі були вологими, але щасливими.
Так у Каті з Анюткою знову з’явилася мама. Мама, яка їх любила і яку вони любили. Мама, яка дбала, яка знаходила час, слова та тепло на всіх і для всіх. А ще зразу два братики Максим і Сергій, і сестричка Соня. І ось зараз Катя дізналася, що мама занедужала. Скасувавши всі плани, вона поїхала додому.
– Катюша! – Мама сплеснула руками, побачивши зранку на порозі старшу дочку. – Ти чому не сказала, що приїдеш? Я б суп твій улюблений з галушками приготувала. – Розгубилася вона.
– А ти чому не сказала? – Катя суворо подивилась на маму. – Що кажуть лікарі?
– Ще нічого не підтверджено. Відповідь лише завтра. – Мама винувато опустила очі. – Завтра, завтра, а сьогодні он яке щастя, ти приїхала. – Мама відразу постаралася перевести тему. Не хотіла, щоб донька бачила її хвилювання. – Ото усі зрадіють!
Усі були раді. Увечері за вечерею сім’я так само сиділа у вітальні, як за святковим столом. Для всіх це, справді, було свято. І всі намагалися сховати свою тривогу за маму. Анюта закінчила інститут та працювала вчителем у місцевій школі. Мама шепнула Каті по секрету, що молодий голова сільської адміністрації, який нещодавно прийняв посаду, поглядає на Анну з великим інтересом. Максим допомагав батькові вести справи на пилорамі, яку батько налагодив ще кілька років тому. Сергій закінчував школу та планував вступати на юридичний. Соня – реготуня мала, мріяла, що стане відомою актрисою, але поки що змагалася в школі з нелюбою математикою. Мама нещодавно завела кізок, нарікаючи на те, що діти виросли надто швидко, а внуків чекати ще надто довго, і тепер у неї багато вільного часу.
– Прясти навчилася. Нав’яжу пінеток, та костюмчиків, тож з кожного по три онуки. – Хвалилася вона, підморгуючи батькові. Батько погоджувався, посміхаючись.
Пізнього вечора Катя і мама сиділи на кухні вдвох.
– Тільки не накручуй. Все буде добре. Ось побачиш, що завтра лікар скаже, що нічого страшного немає. – заспокоювала Катя. – А то хто ж онукам пінеток нав’яже? – підбадьорювала вона.
– Дочекаєшся від вас онуків. У роботу всі поринули. – махнула рукою мама.
– Дивись, це Кирило. – Катя відкрила на телефоні фото, де вони з Кирилом стояли обійнявшись.
– Невже? Статний який! – Похвалила, просвітлівши, мама. – Як дісталася? Все гаразд? Може, мені все ж приїхати? – прочитала мама, розглядаючи фото. – Тут якраз Кирило твоє повідомлення надіслав. Дбайливий.
– Дбайливий. – посміхнувшись, погодилася Катя. І поспішила відповісти, поки Кирило мав зв’язок. Так, тепер вона була впевнена, що саме час розповісти про нього мамі.
Наступного дня Катя поїхала з мамою до лікарні. Діагноз не підтвердився. Мама розплакалася. Катя обіймала її, втираючи сльозу, що крадькома покотилася по її щоці.
– Ну от, даремно лише відпустку витратила. – засмутилася мама.
– Не дарма. – відповіла Катя, і це було правдою.
