fbpx
Історії з життя
Як би там не було, співробітники мовчали про його стосунки із молодою колежанкою, та й ніхто з нас з його дружиною тісно не спілкувався. Ми звісно ж засуджували Ігоря. Чекали, коли голова молодого татуся повернеться на місце, тримали кулаки за його маленьку доньку

Будемо разом доти, доки мені з тобою буде краще, ніж без тебе.

— Що? Ви знову разом? Не може бути. Навіщо?

— Вирішили почати з чистого аркуша.

Марина сиділа навпроти і дивилася, здавалося, кудись у далечінь, крізь мене. Не знаю, чи в минуле вона дивилася чи в майбутнє, однак виглядала не надто щасливою. На її обличчі читалося, щось інше. Чи то задоволення, чи надія?

Вони з Ігорем розлучилися 15 років тому, може навіть трохи більше. Ми з її чоловіком тоді разом працювали. Він був таким загадковим і неприступним, однак досить відомим у місті журналістом. Симпатичний, розумний. Ми, юні стажерки, кілька років, до речі, навіть не здогадувалися, що він одружений: обручки не носив і ніколи про сім’ю не говорив.

Та одного разу він привів свою дружину на якийсь із заходів. Вона була ефектною стрункою брюнеткою, пам’ятаю, як усі колеги ахнули побачивши її. По-перше, виявилося, що він одружений, по-друге: дружина – просто красуня. Був і третій привід для «ах!». Їхньому шлюбові понад десять років, вони ще зі школи разом.

Коли почалася ера комп’ютерів та інтернету, Ігор одним із перших опановував новітні технології та швидко розібрався у всьому, що стосувалося комп’ютерних технологій. Поступово він майже відійшов від текстів, займався технічними питаннями.

На той час ми були колегами вже не один рік і всім був добре відомий його конфліктний характер. Як фахівець він усіх влаштовував, та й колектив у нас був невеликий, згуртований: «тарганів» у голові сприймали і кожному все прощали.

Проте в особистому житті Ігор був бездоганним, ми між собою навіть жартували на цю тему: ось, мовляв, ідеальний чоловік. Буває ж таке. Ні флірту, ні натяку на інтерес до інших жінок, хоча багато хто був би явно не проти. Але ж він одружений ще з самої юності! Нам, тоді ще молодим та вільним, така вірність здавалась подвигом. Ми, справді, якось не звертали уваги на простий факт: одружений чоловік нарівні з нами практично жив на роботі.

Якось на порозі редакції постала та, перед якою Ігор не встояв. Лариса. Яскрава, юна, легка та дуже талановита. Ми якось навіть не помітили, коли між ними встиг закрутитися роман. Одного разу все таємне стало явним, закохані перестали ховатися: довкола них просто іскрило.

Це був, скажу я вам, удар по наших дівочих серцях. Якщо навіть він і справді був, таким правильним і вірним, і не проявляв до нас ніяких знаків уваги.

А трохи згодом ми дізналися, що Марина подарувала йому первістка. Жінці певно довго не вдавалося, якщо про очікування малюка в колективі ніхто не знав. Навіть для потайного Ігоря така поведінка здавалася аж занадто дивною. Як би там не було, співробітники мовчали про його стосунки із молодою колежанкою, та й ніхто з нас з його дружиною тісно не спілкувався. Ми звісно ж засуджували Ігоря. Чекали, коли голова молодого татуся повернеться на місце, тримали кулаки за його маленьку доньку.

Це сталося швидко. Лариса ультиматумом спробувала витягти в Ігора розлучення, той передбачувано тягнув час. Коханка спочатку видала грішника дружині, а потім несподівано вискочила заміж за якогось заможного і перспективного кавалера. Народила одного за іншим двох синів, і так само поспішно розлучилася – молодший навіть не встиг піти у дитячий садок.

Марина вигнала чоловіка не одразу. Намагалася, напевно, зрозуміти та пробачити. Заради доньки. Після декретної відпустки вона вийшла до нас на роботу — з’явилася відповідна вакансія. Тоді ми й познайомились з нею ближче. Не знаю, які стосунки були у них з Ігорем до його невірності, але в ті кілька років вони виглядали, як щось вимучене. Коли донька пішла до школи, Марина подала на розлучення і поїхала жити до батьків.

І ось, через стільки років ми зустрілися у місті, вирішили посидіти в кафе. Я знала, що її дочка вже одружена, а от сама Марина вільна. Почувши про те, що вона знову з Ігорем, я щиро здивувалася:

— Марино, я розумію – Ігор уже давно, як то кажуть, не подарунок, характер у нього навряд чи змінився – людей які бубоніли б більше за нього я особисто не бачила. Не дивно, що він досі живе з батьками. Тобі це нове — добре забуте старе кохання навіщо?

— Знаєш, відколи Оленка поїхала, мені стало так самотньо. Лізти молодим в життя я не хочу, а нові стосунки — для мене аж занадто енергозатратні. Я завжди важко сходилася з людьми, а тепер і поготів. А Ігор намагався з кимось жити, однак не склалося, повернувся до батьків. Каже, що, дивлячись на них зрозумів, наскільки це важливо мати поряд свою людину на старості літ.

— Та яка старість! Ти хоч знаєш, у скільки років вона тепер починається?

— Та ну, бачу я своїх одиноких ровесниць. Виглядають молодше за свій вік, забезпечені, а нормального чоловіка знайти так і не можуть. То ласі до чужого гаманця, то інфантильні мамині синки, то старі якісь до них клеються. А я образи давно пробачила, Ігоря добре знаю і розумію, що на мене чекає, у нас багато спільного. Все ж таки ми одне у одного перші, стільки років прожили разом і були щасливі. Таке не забувається. Дочка – єдина і в мене, і в нього, онуки, Бог дасть, з’являться. Ми стали мудрішими, терпеливішими.

— Що, може, і в РАЦС ще раз підете?

— Він пропонував. Відмовилася – це зайве. Ніякого штампу мені вже зараз не потрібно. Сказала йому: «будемо разом доти, доки мені з тобою буде краще, ніж без тебе». Так і живемо.

Svitlana Sushko.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page