Свекруха мене зустріла зі словами:
– Аллочка була ліпша…
Мені хотілося одразу розвернутися і піти геть і я б так і зробила, але Коля мене міцно тримав за руку і сказав матері:
– Я люблю Юлю і ми подали заяву.
Галина Павлівна була дуже невдоволена. Я її розумію, адже Алла була донькою її багатої куми, вона ще з того часу все розрахувала, що будуть родичатися з кумою, а там діти звикнуть один до одного та поберуться.
Проте, Алла була настільки впевнена в тому, що її всі бажання мають виконуватися, що вже не бачила країв: батьками командувала, робила що хотіла і жила з ким хотіла.
– Щоб з нею погуляти, то так, вона для цього й створена, але на щось більше мені такої жінки не треба було, – розповідав мені про свої стосунки Микола.
А тут я йому трапилася і у нас кохання, таке, що хочеться всюди разом навіки.
Галина Павлівна мені того не простила, адже зі мною її син працював зранку до ночі, а якби був з Аллочкою, то працював би менше.
А далі й нова причина з’явилася – не було у нас дітей з Миколою довгі десять років і це ставало причиною для розпитувань і просторікувань, що то не все так просто і треба було матір слухати.
Микола тоді все менше матір відвідував, бо не хотів таке про мене вислуховувати. А свекруха знову казала:
– Ти через неї до мене приходити не хочеш, бачиш, як вона нас роз’єднала, а ми ж з тобою були наче одне ціле!
Це було правдою, бо ростила його Галина Павлівна сама і душу в нього вкладала, з собою на зміни брала, бо нікому було з ним лишитися.
– Ми в черзі стояли. То вона мені від плаща пояс давала в руку і казала аби я міцно тримався, щоб мене не загубити. І не загубила ні разу, – розповідав він.
Але причина того, чому у нас нема дітей була не відома, ми обоє здорові. Я вже почала говорити про те аби усиновити дитину і Коля про це розповів матері.
Та була категорично проти.
– Щоб я рідного онука не дочекалася? І це в мене ота забере? Для цього я тебе сину з рук не спускала і ночей не спала? Для цього заради тебе жила?
Далі з нею було неможливо говорити, бо вона вперлася і стояла на своєму, що ніякого усиновлення, вона онука такого не прийме.
Але на ювілей Коля подарував матері модний телефон і показав, як на ньому шукати серіали, бо свекруха завела мову, які то колись були індійські гарні кіно і вона б хотіла ще раз їх побачити.
– Та все дуже просто, мамо, ось сюди пишете, ось так «пошук» і все.
І настала благодать!
Я вам кажу – її нічого не цікавить, як ми та що у нас, бо у неї чергова серія і вона не хоче пропустити, або хоче за вечір якомога більше серій переглянути.
А потім сама мені зателефонувала:
– Юля, я тут от про що думаю: беріть дитинку, беріть. Я в кіно бачила, що вони дитинку взяли, а потім у героїв власна на світ з’явилася. І я згодна навіть з таким онуком бавитися, якщо він мені більшу радість принесе.
Я мало не впала від такої новини. То як ми її переконували, то не було й мови. А тут подивилася якийсь вигаданий сюжет і вже на все згодна?
Я їй не хотіла поки говорити, що наша мрія здійснилася і ми будемо мати власну дитинку. Думала дочекатися до трьох місяців, щоб вже точно знати і бути певною, що це не сон і я таки дочекалася свого щастя.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
