Просто в якийсь момент тато не зміг вигадати, як повернути всі свої борги. Чи думав він у цей момент про сім’ю? Очевидно, що ні.
Мама, якій, до речі, й належала ця квартира, вирішила, що треба зробити все, щоб йому допомогти:
— Різниці в ціні вистачить?
— Тобто?
— Квартира досить дорога. Можна купити щось простіше, тоді залишку вистачить, щоб все виплатити. Нормально?
Батько кивнув.
— Добре.
Жінка думала, що вона їм усім допомагає. Близька людина. Чоловік. Як можна відмовити?
Лера була ще надто маленькою, ходила до третього класу, і, звичайно ж, не брала участь в обговоренні, та навіть їй тоді здалося, що це погана ідея. Та хіба хтось би її послухав? У неї був ще старший брат, йому вже було чотирнадцять, але він мало цікавився сімейними проблемами.
— Вони дорослі, — сказала Лера подружці, яка жила поряд, — Знають, як правильно. Шкода, що ми з тобою рідко зустрічатимемося.
— Чому?
— Бо ми переїжджаємо в інший район, де житло значно дешевше.
Сума боргу виявилася вдвічі більшою, ніж розповідав батько. Зізнався вже перед продажем квартири. В надії на те, що мамі доведеться погодитись і на це.
І вийшла не просто трикімнатна в іншому районі, а вже двокімнатна квартира.
Район такий собі, нова квартира — також.
— Леро, давай я тобі покажу дорогу до школи. Павле, якщо що, ти її водитимеш.
— У мене, що немає інших справ? — хлопець рідко спілкувався із сестрою.
Квартира нікому не подобалася.
Лера не могла спокійно робити уроки, бо Павло весь час грав за комп’ютером, а кімната у них тепер спільна. Мама не знала, як розмістити посуд на крихітній кухні. Батько влізав у нові борги.
Його та історія нічого не навчила.
Тому вже за три роки все повернулося назад, але продавати квартиру ще раз мама на той момент відмовилась.
Батько не змирився з її рішенням і пішов.
— Ти залишила людину у скрутному становищі, — сказав він уже біля дверей.
Це чула і Лера, і брат, котрий несподівано зацікавився подіями. Дівчинка розуміла, що тато сам себе загнав у глухий кут. Що один раз заради нього вони вже багато від чого відмовились. Та замість того, щоб щось виправити, він пішов тим самим шляхом.
Лера розуміла, а Павло — ні.
Він вважав, що мама вчинила неправильно. Все їхнє спілкування перетворилося на кілька коротких фраз за день.
Лері теж було несолодко. Вона знаходилася з Павлом в одній кімнаті, а він тепер постійно вигадував, як би її зачепити. Тому що у ситуації з батьком Лера підтримала маму, а не його.
Хлопець підріс. І дуже швидко повторив долю батька.
— У мене таке відчуття, що ти знову збираєшся щось продавати. Хіба не так…?
Лера повернулася додому і побачила маму, яка сиділа у своїй кімнаті і вдавала, що дивилася телевізор. Мама про щось думала. І було одразу зрозуміло, про що.
— Телевізор вже тиждень, як не працює, — сказала Лера, — Ти ж не збираєшся…?
— Збираюся.
— Цього разу вже нема чого продавати.
—Ми зможемо жити й у одній кімнаті.
Дівчина плакала, адже брат, як і батько, не оцінить такого вчинку. А що далі? Але мама все одно це зробила. Заради сина вдруге пішла на такий крок.
І вони всі втрьох опинилися в кімнаті у комунальній квартирі, де навіть графіка прибирання не було, бо мешканцям було байдуже.
Павло навіть не подякував. Пожив з ними кілька тижнів, сказав, що це вже занадто, і кудись поїхав. Він навіть не схотів розповідати подробиці.
— Я знала, що так буде, — сказала Лера.
— Я теж. І все одно не могла вчинити інакше.
Дівчина хотіла поїхати в інше місто, щоб вчитися, але відмовилася від цієї ідеї, бо мама дуже не хотіла залишатися тут одна. Про всіх подбала, а про себе і Леру — ні.
Брат приїхав знову. З тією ж історією, яка була колись і в тата. Оселився в них і постійно нарікав, що вони йому не допомагають.
Фото ілюстративне.
