Мама тільки скрушно хитала головою і все думала, що якось з часом з мене «виробиться» дівчина, звичайно, що я розвивалася, як всі дівчата, але от ні талії у мене не було, ні ніг струнких. А мені ж так хотілося, щоб і хлопці проводжали, і за мною бігали, але це все діставалося не мені.
– Ти давай поспішай заміж вийти, бо як зараз не вийдеш. То потім вже буде пізно, ще молоду хоч хтось візьме, а старшу хто захоче? Хто там з хлопців заходився і менш-більш підійде, – питала бабуся.
Але остаточну крапку в тому, що не буде в мене в житті взаємного кохання поставила моя найкраща подруга Катя. Ми пішли на дискотеку і один хлопець мене запрошував ввесь час на танці, він мені не дуже подобався, а от за його другом Віталиком я давно мліла. Вечір скінчився і ми ватагою дівчат і хлопців подалися додому на одній вулиці. Мене наче й проводжали всі і ніхто зокрема, як завжди. А на наступний день моя подруга найкраща сказала, що Віталик сміявся, що мене той хлопчина ввесь вечір запрошував на танець.
– Навіть така з тобою не пішла? Ну ти й даєш!
Мені було гірко це чути, гірко це знати, бо я любила Віталика і мріяла, що одного дня він скаже, що я добра і хороша, тому він мене візьме заміж. А тут подруга зі своєю правдою, хто її про це просив? Я поїхала вчитися до міста і там якось забулося, що в мене мама красуня, бабуся красуня, а я не вдалася. Навколо було стільки гарних і не дуже хлопців та дівчат, що я нарешті зрозуміла, що я нормальна. Звичайна собі дівчина, якій можна сміятися, їсти морозиво і лузати насіння під гарний фільм.
Але зі мною сталася там найважливіша подія – мені одного разу наговорили стільки компліментів за п’ять хвилин, що я не чула за все своє життя. На вигляд цьому чоловікові було десь на років десять більше, ніж мені і на його пальці була обручка. Так, може, він поступив не дуже чесно по відношенню до своєї дружини, але мене він просто окрилив:
– Панночко, та ви така гарна, що якби я не був одружений, то б на вас женився!
– Та щ ви, – кажу я, – яка я гарна.
– Як? Вам цього ніхто не казав? Що за молодь пішла? Де мої роки? Та я б за вами упадав як би міг!
І тут я зрозуміла, що таки важливо хто на вас дивиться і якими очима. Для когось ви будете подругою, яка завжди пасла задніх в справах сердечних, а для когось гарною дівчиною, яка усміхається і її зелені очі спалахують мов феєрверки.
Головне, аби ви змогли знайти таку людину, щоб не слухали ні маму-красуню і бабусю-красуню, які бідкаються, що вам вже двадцять вісім, а жодного жениха на порозі. Я знала, що мені такого часу рідні не дадуть, тому всіма силами старалася залишитися в місті і мені дуже пощастило знайти роботу за моєю спеціальністю і орендувати квартиру зі справжньою подругою. Мої найкращі холостяцькі роки. Коли є що згадати, але нема про що дітям розказати.
А потім я зустріла свого чоловіка і зрозуміла, що він – найкраще в моєму житті і це, слава Богу, зрозумів і він. Ми одружилися і у нас діти, двоє прекрасних дівчаток, які таки вдалися в маму, чим її несказанно потішили. Але я певна, що своїм дітям, як би вони не виглядали, ні коли б не казала, що у них не така зовнішність, вони б росли у мене з певністю у те, що мама і тато їх люблять понад усе на світі, вони наш найцінніший скарб.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
