Таксі. Четвер, 3-го вересня. Час ближче до півночі. Замовлення з аптеки (судячи з усього, працівник аптеки їде додому). Ціна замовлення 72.50 грн.
Їхати 3 км. Виходить жінка, сідає, їдемо. Наприкінці поїздки дає мені купюру в 500 грн. кажу:
– Чого ж ви відразу не сказали? Розміняли б по дорозі.
– Ви надаєте послугу, у вас повинна бути здача.
– Можете підказати, де тут недалеко розміняти можна?
– Без поняття. Або давайте здачу, або повертайте 500 грн, і я пішла додому.
– Зараз розміняю, – кажу.
– Швидше, я поспішаю.
Каталися хвилин 15. Ніде не розмінюють. Ледве знайшов, щоб розміняли по 100. Віддаю 430, на що дама заявляє, що їй не потрібні чужі гроші і вона хоче здачу 427.50 грн., а не 430.
Слово за слово – дама в позі. Поїхали знову шукати розмінку. По всьому мікрорайону покаталися 40 хвилин виконував замовлення. На наступний день зателефонували з офісу, повідомили, що та сама жінка поскаржилася на відсутність у мене здачі. По ідеї вона має рацію. Вона споживач послуг. Має право … і все таке. Але по-людськи … Ну попередь ти в додатку, що у тебе 500 грн. Ну, не попередила – по дорозі скажи … Я вже не кажу, що вона в аптеці працює і там стовідсотково є розмін. Але це все мій палаючий зад … Згідно із законом вона має рацію. Я зобов’язаний потурбуватися розміном. Це мій головний біль.
Тепер я прокидаюся не в 7:50 як раніше, щоб встигнути на роботу до 9.00. Я прокидаюся о 7:00, щоб встигнути до 8.00 в аптеку. Ця жінка працює там 2 через 2. П’ятниця та субота в неї були вихідні. У недільний ранок ми зустрілися в тій самій аптеці. Я купив аскорбінку за 8 гривень 15 копійок. Розрахувався купюрою в 500 гривень і, незважаючи на її обурення, домігся здачі в 491 гривню 85 копійок. Сьогодні з ранку я прийшов за тією ж аскорбінкою.
Вона з порога мені заявила, що обслуговувати мене не буде. Я додзвонився до керуючої, дочекався її, вона приїхала, ми їй окреслили ситуацію, і фармацевт пішла міняти гроші. З нетерпінням чекаю четверга.
Це я до чого: включаючи режим “яжклієнт”, не треба забувати про людські поняття.
