Настя сиділа на лавочці з відірваним каблуком в руці і розірваним серцем. Якийсь проклятий день. А все ж так гарно починалося.
Сьогодні у мами ювілей і вона хотіла познайомити її з Сергієм:
– Доню, найкращий мій подарунок – то твоє щастя.
І Настя сприйняла ці слова буквально, адже Артур і є її щастя, тобто, був ще годину тому. Вона натякала йому про святкування цілий тиждень і от сьогодні він ошелешив її тим, що нікуди не піде, бо не хоче.
– Як це не хочеш?, – вона не могла оговтатися від здивування, – Це ж свято в моєї мами, всі зберуться і я хочу познайомити тебе з нею.
– Настю, я не хочу ні знайомитися з нею, ні кудись іти. Тобі треба – ти й йди.
– Але ж вона моя мама. Я ж не вимагаю від тебе там ходити на голові. Просто побути поруч зі мною?!
– Зіронько, я не хочу робити те, що не хочу робити і не планую себе змушувати. І тобі так раджу навчитися.
– Хіба ти не повинен хоч інколи робити те, що я прошу?!
– Ні, – спокійно відповів він.
– Але ж я роблю багато чого з того, що не хочу робити.
– То не роби.
Настя від обурення просто не знала що сказати. Як це не роби? Вона ж бачить, що йому це подобається, то й змушує себе це робити.
– Тобто, мені не робити те, що не подобається мені, але подобається тобі. Так?
– Абсолютно, моя ти розумнице.
– І якщо це скрізь працює. Розумієш про що я?
– Звичайно, якщо мені буде треба з того, що ти робити не хочеш, то це робитиме хтось інший.
– Хтось інший?
– Так.
– Тобто, ти мене, всі наші дні, всі наші моменти перекреслиш, бо це робитиме хтось інший?
– Ти перебільшуєш, звичайно, але в загальному ти права. Ми з тобою зустрілися і робили те, що нам подобалося і були щасливі. А тепер ти змушуєш робити мене те, що мені не подобається і бачиш, що ми вже двоє нещасних. Подумай про це.
Настя вилетіла з квартири як ошпарена. Не було слів аби висловити все, що в ній кипіло. Вона не могла донести свою думку, коли їй так зневажливо спокійно відповідають. І нічим це не заперечиш. Все робила вона сама! Сама! Ніхто не змушував, тільки вона сама!
На якомусь етапі зашпорталася об бордюр і все – каблука нема. Дошкандибала до лавочки і задумалася скільки разів в цих стосунках робила те, чого не хотіла? Хм. А хіба можна було не робити, коли такий хлопець звернув на неї увагу. Високий, гарний, дотепний. Вона була готова на все, лиш би він був поруч.
Коли на наступне побачення він запропонував провести разом залишок вечора в нього вдома, вона згодилася, бо боялася, що він кине її заради когось іншого. І продовжувала це робити, хоч їй і не хотілося.
Вона фарбувала волосся в той колір, який любив він, стриглася так, як любив він, одягалася так, як любив він. Готувала так, як хотів він і те, що любив він. Вона тряслася над цими стосунками, а втіхою для неї, була тільки його похвала.
Настя обхопила руками голову. Вона робила для нього все, а він не звертав уваги. Не звертав уваги ні на що, бо ж нащо старатися, якщо його все влаштовує, а інший як проти – то хай йде. Що за абсурд? Як взагалі можливо так думати, адже стосунки – це відповідальність, поступки і бажання зробити приємне коханому? Як вона цього не бачила? Адже це все було зрозуміло з самого початку, а вона не бачила? Тішилася якимось майбутнім, надіялася на довге і щасливе життя. О, боже! Вона планувала так жити все життя? Ця думка її пронизує як електричний струм. Ось так все життя?
Попелюшка усвідомлює, що казка, яку вона собі придумала, слава богу, скінчилася.
Автор: Ксеня Ропота.
Фото – ілюстративне(pexels).
