Олег мені з першого погляду сподобався, гарний, приємний в спілкуванню і я вирішила, що треба діяти. Але я вихована так, що треба натякати на свої почуття, тому вирішила зайти здалеку.
Бабуся Олега і моя приятелювали, я й до того часто бувала в Віри Михайлівни, а тепер, коли Олег переїхав до неї жити, то стала бувати ще частіше. То приготую тортик і принесу, вони їдять та хвалять, Віра Михайлівна натякає, що треба мене заміж брати, а Олег хоч би що.
Або насмажу пиріжків з різними начинками і так само принесу посмакувати – та ж реакція:
– Дякую, дуже смачно.
Я вже й прибирала в Віри Михайлівни, за продуктами ходила, в поліклініку її записувала, але все марно. Наче й світяться очі в Олега, але ні на прогулянку, ні в кіно не запрошує.
А далі сталося чудо – почав до мене залицятися хлопець, який мені колись подобався, але потім я до нього охолола. Це було справді дивно, бо ми й пару слів не казали колись, а тепер він наче приклеєний за мною ходить.
І я подумала, що раз з Олегом нічого не світить, то хай вже буде Микола, хоч з кимось гулятиму вечорами.
І ось провів мене Микола і раз, і другий, вже й Віра Михайлівна це помітила та мені каже:
– Як це ти двом хлопцям голову крутиш?
– А я не кручу, ваш Олег здається й уваги на мене не звертає, – відказую їй на те.
Але вона чомусь образилася і вже й до того дійшло, що мою бабусю не запрошує на недільні посиденьки, а такі у них були за щораз.
Бабуся почала мене випитувати, а я й зізналася, що так і так, подобався мені Олег, але я навколо нього упадати більше не хочу, раз я йому не треба.
Бабуся мене підтримала і сказала, що я все роблю правильно. У нас з Миколою дійшло до весілля і перед самим днем до мене підходить Олег і каже:
– Я тебе люблю, не роби дурниць і виходь заміж за мене.
– Справді?, – кажу йому, – А ти готовий?
– Так, тільки не виходь за нього.
– Добре, маєш обручки?
– Ні.
– А як ми тоді розпишемося, коли ти обручки не купив.
– Та я ж не знав, що ти згодишся.
– Саме тому й не погоджуюся, бо ти не певний, а я хочу аби чоловік тримав слово, аби я була в ньому певна на всі сто. Про тебе я такого сказати не можу.
Отім довго не могла заспокоїтися, все себе питала чи правильно роблю і чи не відмовити Миколі на церемонії. Дуже мене слова Олега зачепили, я повірила в їхню щирість. А далі вже й інші почали в голові крутитися – я два місяці готувалася до весілля і якби людина любила мене, то би підійшла раніше, а то дотягнув до останнього аби в мені сумніви посіяти, але не для того аби женитися самому.
Тому я остаточно закрила цю сторінку і щаслива зі своїм чоловіком. Бабусі помирилися, чому я дуже рада.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
