Але мені хочеться сказати йому зовсім інше, таке, що йому буде неприємно чути.
Мені хочеться йому сказати, що я не вмію знаходити спільну мову з чоловіками, через нього.
Його ніколи не було поруч зі мною, я не відчувала, що таке батьківське плече, захист і допомога.
Завжди була я і мама. Тільки вона мене захищала як вміла і могла.
А батько…
Він нас покинув, коли мені було п’ять років. Пам’ятаю, що мама довго закривалася в ванній, а потім виходила і усміхалася мені через силу:
– У нас все буде добре, донечко, головне, що ти в мене є.
Тато просто платив аліменти і все, далі він влаштовував своє особисте життя, де не було мені місця.
Він не приходив ні на моє день народження, не проводив зі мною час, бо у його новій родині у нього вже був маленький син.
Я росла, мама так заміж більше й не вийшла і присвятила життя мені. Не скажу, що все у нас було добре і приємно, не скажу, що вона була зразковою мамою, а я ідеальною донькою… Ми намагалися бути щасливими, мама намагалася зробити мене щасливою так, як собі те щастя уявляла.
Одного разу я пішла на побачення і хлопець, який здавався добрим і милим повів себе зовсім не мило.
– Що я можу зробити, – розводив руками батько, коли мама розказала йому про цей випадок, – Вона ж сама туди пішла… Що мені тепер йому зробити?
Батько щиро вважав, що він зробив все від нього залежне, а я ж сама винна, то що йому тепер робити?
Потім, я вийшла заміж, чоловік був старшим за мене на двадцять років і я думала, що знайду в ньому не лише кохання, але й батьківський захист.
На жаль, не все склалося так, як я собі уявляла. Чоловік не мав до мене тих почуттів, які я собі надумала.
Він хотів аби про нього піклувалися, аби виконували всі його забаганки і слухняно виконували всі накази.
– Ти ще мала, я більше знаю, тому так і роби, – казав мені чоловік.
І я мала робити, бо він старший і досвідченіший.
Я отримувала тільки зауваження і критику, замість опіки, захисту і розуміння.
Не довго я прожила з ним і вирішила, що мені одній було краще, ніж з таким чоловіком.
Батько почав говорити, що я його обманула, бо він стільки грошей вклав в моє весілля, а я й року не протрималася.
– Скільки мені за тобою грошей пішло! Совість маєш чи ні? Це так у тебе з усім, щось захочеш і тільки на гроші! Ні танцюєш, ні співаєш, ні граєш. Але гроші на ці всі гуртки давав я!
Наступні мої стосунки теж не мали продовження. Я ніяк не могла зрозуміти чи мене кохає чоловік чи ні. Чи це надовго, може, він мене покине? Що я тоді буду робити і що скаже тато?
Зараз мені п’ятдесяті у мене кіт, батько останнім часом погано почувається і часто до мене телефонує.
– Не можу відійти, поки з тобою не все добре. Чого ти в мене така? Та притримай трохи свій важкий характер.
І ось я думаю чи сказати йому, що у мене не можу бути стосунків, бо я не знаю чи це надовго. Що як рідний батько мене покинув, то що казати про якогось чужого чоловіка.
Сказати йому чи я потім жалітиму за ці слова, коли його не стане? Що я буду знати, що тато почув від мене правду і йому було зле. Чи це не так?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота.
