Ніколи б була не подумала, що люди в нашому віці здатні до такого, до такої неймовірної дріб’язковості.
Свекруха була дуже дріб’язкова і я переконалася, що цю рису вона плекала і леліяла в Романі.
На моє щастя ми жили в квартирі моєї бабусі, а то б вона й шпалери повідривала. Ділити нам не було чого по суті, адже Романі всі гроші тримав в матері, а мені виділяв лише на продукти, згідно чеку і на особисті речі, про які я мала звітувати.
Я розуміла, що так в родині, де обоє мають піклуватися один про одного не має бути, але я тоді була дуже юна, вісімнадцятирічна дівчина. Про стосунки я знала лише з книжок і з кіно, але ніхто з головних героїв не перемножував на калькуляторі чек!
Якось я прийшла з роботи і застала просто чудесну картину: чоловік за обидві щоки уплітає відбивні, свекруха замилувано на нього дивиться і приказує: «Їж, їж, хто тобі ще приготує, як не мама».
Я зайшла на кухню і їхня реакція була дуже показова – Роман почав активніше жувати, а свекруха залишки поставила в контейнер, а тоді собі в сумку.
Я кліпала очима, а вона встала і пішла.
Тоді я сказала, що так більше не буде і суд має вирішити нашу долю.
Коли ж я прийшла на наступний день з роботи, то побачила, як вона з синочком все розкладають на купки, навіть ті речі, які тут були до їхнього приходу: бабусині статуетки, пуфики і кришталь!
– Це все спільне, – забирала мої руки від бабусиних кришталевих ваз.
Я розуміла, що фізично з ними нічого не зроблю і махнула руко. Хай забирають все і дадуть мені спокій.
– Ти ще пожалкуєш за своє рішення, – казала мені на прощання свекруха, – Кому ти така треба будеш? А Ромчик і заробляє гарно, і молодий та перспективний!
Десь через пів року Ромчик вже стояв у мене на порозі з пропозицією вернутися.
– А чого ж ти інших жінок не шукаєш? Мати ж твоя казала, що ти просто будеш на розхват!
– Ой, та казала, але ж на них треба гроші витрачати і не завжди знаєш чи це все окупиться. В ресторан їх води, купляй їм щось, а потім вони кажуть, що хочуть залишитися друзями. Бачив я вже таке. тому краще вже знайома біда, ніж незнайома.
Я закрила перед ним двері і більше його не бачила.
Мені таки трапився хороший чоловік і вистачило розуму стати йому хорошою дружиною. У нас двійко дітей виросло та одружилося. Я ще працюю в соціальній службі і ось на днях прийшла до нас моя свекруха.
Говорила, що хоче в дім для літніх людей, бо нема життя їй з сином:
– Все життя я йому присвятила, а яка мені від того віддяка? Ні жінки не має, ні дітей, а останнім часом ніде не працює, а тільки те й робить, що все з хати виносить. Я не можу там спокійно жити.
Виявилося, що великий спеціаліст Роман, коли втратив роботу, то ніяк не міг знайти іншу, а мама лиш говорила, що її син має мати лише велику зарплатню та справедливого керівника. Оскільки такого не траплялося, то він сидів вдома, а далі вже й потреби не було виходити з квартири, адже мама все робила для любого сина: купувала, готувала і прибирала.
Дівчата дуже співчували цій милій та інтелігентній жіночці. Я промовчала, що то моя колишня свекруха і вона геть не божа кульбабка.
Ось так доля повертається, забирає відбивні і складає в контейнер для когось іншого.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
