Павло, якщо чесно, і сам не розумів, як так вийшло, що він одружився з Оксаною. Ну от як? Спочатку все було наче з картинки: затишний будинок, у якому завжди порядок, голос дружини м’якший за шовк, поради ненав’язливі, але завжди слушні.
До того ж, варто визнати, за сім років спільного життя він зробив справжній ривок у кар’єрі – з простого офісного пересічного працівника доріс до керівника відділу.
Було не просто, довелось іти головами, але ж Павло це зробив. Тепер і посада і статус, і авто, він мав усе аби відчувати себе щасливим. Усе крім одного – дружина надто якась, ну проста, чи що.
І тут його осінило.
Не сам дійшов до того, звісно. Підказали колеги.
— Ну що, Павле, тепер за статусом тобі помічниця потрібна.
І от тут в його житті з’явилася Аліна.
Яка ж вона була особлива. Ну зовсім не така, як Оксана! Сучасна, як з обкладинки глянцю: довгі вії, бездоганний манікюр, стрункий стан, сучасні життєві погляди без усіляких там обмежень накладених вихованням.
Того, чого в Оксани не було і близько. надто проста. надто передбачувана. надто одноманітна жінка. яка вже мало дбає про себе. живе без “вогника”.
І тут до Павла дійшло – усі ці роки він жив з жінкою. яка зовсім не була йому парою. Ну з села вона. завжди сільською панночою і буде. тут нічого не попишеш.
Як ще назвати людину, яка не слідкує за собою?
На її фоні Аліна була просто казковою королевою. феєю, амазонкою!
І тепер Павло дивувався сам собі – як він раніше не помічав, наскільки дружина сільська?!
Його почало дратувати в ній усе.
Оксана жила у халатиках з квіточками й тапочках-пухнастиках.
“Колгоспниця!” – крутилася думка в його голові.
Цього вечора вони з Аліною поспішали на ділову зустріч, коли задзвонив телефон.
Оксана. Павло не хотів брати слухавку, але таки не втримався.
— Павле, я розумію, ти зайнятий, але у Сергійко занедужав. А вдома, як на зло, немає нічого потрібного. Не можу залишити його одного. Ти зможеш заїхати в аптеку і мені завезти?
Павло подивився на годинник.
До зустрічі година, поїздка додому займе стільки ж.
— Ну ти й господиня! І матір ніяка! Як це – у домі дитина, а аптечки нормально не тримаєш?! Давай, кажи, що купити!
Аліна скривилася.
— Серйозно? І що, мені ще годину тебе чекати?
— Не треба чекати, поїдеш зі мною. В машині посидиш.
— А ця твоя жінка певно, і на вулицю не вийде?
Павло розсміявся.
— А як і вийде, то що з того?
Вони придбали усе необхідне і привезли під будинок Павла. Він набрав дружину і сказав вийти:
— Павле, ти навіть до сина не зайдеш?
Оксана дивилася на нього очима, повними сліз.
— До сина? Ти що, хочеш, щоб я занедужав? Гарна дружина, нічого не скажеш!
Оксана витерла сльози. Сергійко не має бачити, як мама плаче. Вона йому нічого не розповість він і так переймається тим, що тато змінився і більше їх не любить.
А як гарно усе починалось .Коли вона познайомилася з Павлом, то закохалася одразу. Він теж звернув на неї увагу, все було як у казці: швидко з’їхалися, потім одружилися.
Оксана мріяла про справжню сім’ю і намагалася бути ідеальною дружиною. У домі – чистота, у чоловіка завжди свіжі, випрасувані речі, у дитини все найкраще. А потім.
Як тільки Павло став начальником, він почав змінюватися. Затримки на “нарадах”, запах чужих парфумів після “ділових зустрічей”.
Вона не була наївною – відчувала: у нього з’явилася інша. Але мовчала, чекала, що він одумається. Та не одумався. Навпаки – почав зникати на вихідні, перестав взагалі ночувати вдома.
Аж тут нарешті сказав:
— Оксано, нам потрібно розійтися.
Вона відчула, як земля з-під ніг пішла.
— Я зрозумів, що ти не для мене. Ти, проста, надто проста. Мені потрібна інша.
— Ти все вирішив, так?
— Так. З’їжджай.
Оксана зібрала речі. Коли перевезла все у маленьку однокімнатну квартиру, нарешті дала волю сльозам. А потім витерла їх і усміхнулася.
“Нічого! Ми ще всього самі досягнемо. Гроші маю на перший час, тож уперед!”
Вона знайшла старий зошит – родинну книгу рецептів. Оксана завжди мріяла бути кондитером, але для Павла готувала тільки правильну їжу. І от тепер вперше за багато років вона стала і випекла торт.
Того ж вечора прийшли старі подруги на “чай”. Смакували торт, нахвалювали, фотографували. Їм справді сподобалось і це тішило Оксану.
Через три дні подруга Марина попросила зробити подібний торт – для начальниці на день народження. Потім ще один. Ще.
Минув місяць Оксана вже й не виходила з кухні. ті ж подруги порадити готувати обіди і готові страви для офісних працівників. Оксана пекла пироги, крутила налісники, голубці. запікала м’ясо. Виявляється, попит на побідну їжу значний. А Оксана готувала і справді смачно.
Павло ж зіграв шикарне весілля з Аліною. Хизувався своєю красивою дружиною, розповідав, як йому пощастило нарешті зустріти ту жінку, з якою він почувається комфортно.
Однак, комфорт від Аліни вимагав помічницю у домі і щоденного відвідування кафе чи ресторанів. адже вона не вміла і не хотіла готувати.
Аліні потрібні були сукні, дорогі процедури і подорожі. Павло заробляв гарно, однак усіх забаганок дружини оплатити не міг. Почались непорозуміння.
за рік Аліна покине свого чоловіка і стане “коханою” його боса. Звісно, аби не було неприємного осаду, Павла звільнили. Подібної роботи він так і не знайшов, важко переживав зраду дружини, швидко скотився до ручки.
Оксана часто баче його у парку. Підгодовує, дає дрібні купюри на “хліб”. Сину вона так і не зізналась, що он той дядечко його татко. Соромно.
Головна картинка ілюстративна.
