Якось моя невістка подякувала мені за те, що я не лізла до них з сином у стосунки, мовляв, це подвиг з мого боку, бо от інші керують дорослими дітьми. А я лиш сумно усміхнулася

І сказала:

– Просто я змалку отримала такий урок, що зареклася лізти до людей не лише зі повчаннями, але й з добрими намірами.

– Що ж це могло бути таке, – здивувалася невістка, – ви ж просто чудова!

Я сумно усміхнулася і почала розповідати їй свою історію.

У мене були люблячі батьки, які дали мені все, що могли в житті, але якою дитиною була я і чого – ось про це моя розповідь.

Мені було шість років, коли мене на вулиці зупинила тітонька і почала голосити:

– Ти моя біднесенька, як тобі живеться дитино з мачухою, яка скоро дітей на світ приводитиме, а тобі яке життя світить? Боже милостивий, за що ти так вчинив і забрав в неї маму?

Жінка аж упивалася своїми словами, а я лиш очима кліпала, адже не розуміла про що вона каже, бо у мене є і тато, і мама. Я вирішила від неї втекти, але все ж розказала мамі про ту жінку і її слова.

Мама спохмурніла і ввечері вони про щось дуже довго з татом балакали, а потім вони прийшли до мене.

– Донечко, справа в тому, що мама тобі не рідна мама, коли ти була маленька, то твоєї мами не стало і її сестра залишилася з нами жити, вона тепер тобі мама, – сказав батько.

Мій тато одружився на одній з сестер і важко переживав втрату дружини. Ольга приїхала організувати церемонію і так і залишилася жити з нами, бо тато геть не тямився, як жити далі і як виховувати самому дитину. І так вони прижилися, ніхто вже й не згадував, що Оля мені не рідна. Чому ця жінка вирішила так мене просвітити – я не розуміла, але думка, що Ольга матиме свої діти і тільки їх любитиме – мене не покидала.

Коли мені було дев’ять років, то сяюча Ольга сповістила, що чекає на дитину, бачили б ви, як я відреагувала. Я сказала, що не хочу ніякої дитини, хай вона віднесе її назад.

Батьки тільки усміхалися, думали, що мені перейде, але цього не сталося. Я будила дитину гучними звуками, забирала іграшки, діставала.

І в якийсь момент Ольга не витримала і зібрала свої речі та малюка.

– Я не можу так більше, – сказала вона мені і батькові, і поїхала.

Тато одразу ж взявся за чарку, а я зрозуміла, що таке жити без матері. Якось Ользі повідомили, що у нас твориться і вона приїхала, але я її зустріла непривітно.

– Забирайся, ти нам не потрібна, без тебе проживемо! Ти нам чужа, – казала я їй, а батько в той час спав безпробудно.

Вона подивилася на мене і пробувала обійняти, поговорити, проте образа на неї у мене не проходила, я знала, що переді мною людина, яка мене геть не любить.

Потім життя Ольги склалося добре, вона вийшла заміж, а мій батько все опускався і опускався. Я поїхала вчитися, далі вийшла заміж і тоді у мене з’явився син, далі донька і тут я зрозуміла, що можна любити обох дітей так безмежно, що слів нема аби це описати. Я зрозуміла, що Ольга любила мене, але хвилювалася за свою маленьку дитину, тому й пішла. І я б так само зробила.

Я поїхала до неї перепрошувати. Я ще надіялася, що вона вернеться до батька, але вона мені сказала, що любить свою теперішню родину, а батько – то її минуле.

Але я пригадувала її іншу, як вона дивилася на мого тата, наче він – весь її світ, а тепер як? Я бачила, що натворила і розуміла, що вже нічого не зміню. Хіба можу надалі не лізти в чуже життя зі своїми порадами, думками, жалями і любов’ю.

– Тобто, не лізти, куди вас не просять, це ваш секрет?, – здивовано спитала невістка.

– Так і я сподіваюся, що ти теж ним скористаєшся, – сказала я.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page