fbpx

Якось, переглядаючи світлини на моїй сторінці в соцмережі, мій друг аж стрепенувся: – Зачекай, не гортай, – вигукнув Орест. – Ох, яка дівчина, як із картини, прямо тиціанівська красуня Флора. – Тобі подобаються руденькі? – Не те слово. Вони надзвичайно вродливі. Познайомиш? – Добре, – відповіла йому, – але май на увазі: вона дуже сором’язлива. – Якраз люблю таких, – переконував хлопець.

Про те, що навіть у скромності треба бути скромною, тобто знати міру в низькій самооцінці, я переконалася ще школяркою, споглядаючи життя двох подружок – Зені та Ксені – із паралельного класу. Вже тоді, в юному віці, я не могла збагнути, чому в однієї з них – Зені – так розвинутий синдром страшненької подружки, хоч вона була, як на мене, неймовірною красунею: струнка, зеленоока, з темно-рудим волоссям і надзвичайно гладенькою оксамитовою шкірою обличчя, що ніби аж світилося зсередини.

– Як при такій зовнішності можна бути настільки несміливою й замкнутою? – щоразу дивувалася я, коли бачила, як вона ніяковіла, коли хтось із старшокласників намагався зав’язати з нею розмову, тоді як її подружка Ксеня весело щебетала й дзвінко сміялася.

З роками я зрозуміла причину закомплексованості Зеновії, коли згадала випадково почуті слова її мами, сказані якось перед шкільною лінійкою Ксениній мамі:

– Вродлива в тебе дочка, а моя вдалася в чоловікового рудого діда. Хто її полюбить таку?

Мама Ксені заперечувала, говорила, що Зеня дуже красива, але та тільки розчарована махнула рукою.

Сім’я Зені була набожною, але в той же час і дуже забобонною. Дивно, як всі родичі поєднували в собі ці протилежні риси: і до церкви щонеділі ходити, і чорного кота на переході боятися, і рудих людей остерігатися, мовляв, вони заздрісники й недоброзичливці. Можливо, рідні й не хотіли, але таку думку вони навіяли юній дівчині. То вона вже старшокласницею намагалася перефарбувати своє розкішне мідно-каштанове волосся, але на перешкоді стала реакція її чутливої шкіри.

Ксеня, як і її родина, були повною протилежністю Зені. Веселі й щирі, вони приваблювали своєю простотою, леліяли й пестували свою наймолодшу, називаючи її розумницею й красунею, хвалили за незначні успіхи, ніколи не сварили за шкоду й низьку оцінку. З нею хотіло дружити багато однокласниць, але Зеня майже не відходила від подруги, бо відчувала, що боїться дружби з іншими, крім Ксені.

Кажуть, з ким поведешся – того наберешся. Але Зеня так і не зуміла перейняти від Ксені легкості в спілкуванні, такої характерної для подружки, а навпаки – почувалася поруч з нею ще більше скутою в своєму комплексі руденької, а в її відчуттях – страшненької. Чи Ксеня не розгледіла цю рису в подрузі, чи вважала її невиправно сором’язливою, чи Зеня не признавалася, що має таку низьку самооцінку, вважаючи себе непривабливою, мені невідомо. Але від шкільних років до заміжжя подруг у характері Зені нічого не змінилося.

Дівчата вступили в один коледж. Куди ж Зені без Ксені?! Я також навчалася в цьому місті. У мене були подруги в групі, але я особливо здружилася з однокурсником, який був моїм далеким родичем. Я йому казала, які хлопці мені подобаються, а він розповідав мені про своїх дівчат. Ми ще й обмінювалися взаємними порадами. Якось, переглядаючи світлини на моїй сторінці в соцмережі, мій друг аж стрепенувся:

– Зачекай, не гортай, – вигукнув Орест. – Ох, яка дівчина, як із картини, прямо тиціанівська красуня Флора.

– Тобі подобаються руденькі?

– Не те слово. Вони надзвичайно вродливі. Познайомиш?

– Добре, – відповіла йому, – але май на увазі: вона дуже сором’язлива.

– Якраз люблю таких, – переконував хлопець.

– То давай подумаємо, як організувати ваше знайомство так, щоб Зеня не здогадалася, що це заздалегідь заплановано. Зможеш дістати кілька квитків на концерт Руслани? Тоді прийди зі своїм другом, щоб і подружка мала пару.

Я показала Оресту фото Ксені.

– Така звичайнісінька дівчина, а мій друг тільки красивих обирає, – засумнівався Орест. – Ще закохається в мою Зеню.

– Не поспішай, вона ще не твоя. А другові скажи, щоб задля тебе залицявся до Ксені.

Та спочатку мені потрібно було підготувати Ксеню. Я написала їй в приватному повідомленні про наш план і попросила зберігати таємницю. Дівчина радо погодилася, сказала, що її хвилює Зенина невпевненість у собі. Подруга після закінчення школи майже не змінилася, така ж замкнута й недовірлива, вважає себе непривабливою, і ніякі Ксенині запевнення її не переконують, бо вважає, що подруга з нею нещира, просто її жаліє.

Перед концертом ми «випадково» зустрілися. До нерозлучних подружок Зені й Ксені я підійшла з трьома хлопцями, мовляв, привіт, землячки, а познайомтеся з моїми однокурсниками. І місця в залі в нас «випадково» виявилися поруч. Мені вдалося заздалегідь передати придбані квитки Ксені, нібито вона для них двох купила. Орест сидів поруч із Зенею і сяяв від щастя, як нова копійка. Не зводив з неї очей і друг Ореста Ігор, який, за нашим сценарієм, мав залицятися до Ксені.

Після концерту ми трохи погуляли групою і почали відділятися парами. Ксеня з Ігорем трохи віддалилися від нас, я з однокурсником йшла позаду, словом, ми всі старалися дати можливість Оресту призначити Зені побачення. І це йому таки вдалося. Але дівчина просила, щоб вони йшли в кіно чи на прогулянку в парк разом із Ксенею та Ігорем.

Так ця четвірка якийсь час зустрічалася, тільки ненадовго залишаючись парами, доки Ігор не подружився з Ксенею, а сам Орест у неї по вуха не закохався.

– Ти знаєш, – говорив мені Орест, – важко мені із Зенею, боїться різних прикмет, мовляв, жовті квіти, що я їй подарував, до розлуки, а в п’ятницю тринадцятого краще не зустрічатися. А Ксеня мені сниться, її усмішка зводить мене з розуму. Я хочу бачити тільки її, чути її голос, розмовляти з нею про все на світі.

Моєму здивуванню не було меж:

– Ти ж вважав її сірою мишкою.

– Розумієш, Зеня подобалася тільки моїм очам, в розмові між нами ніби невидима стіна, а в її погляді недовіра і настороженість. Порадь, як мені далі бути.

– Просто скажи все чесно дівчатам, і не муч себе. А Ігорю все ще подобається Зеня?

– Не повіриш, він також розчарований, бо не любить грати в мовчанку.

Коли Орест зважився на важку розмову, почув від Зені:

– Я знала, що ти мене покинеш. Рудих ніхто не любить.

Дружба між подругами також не витримала випробування. Зеня навіть не прийшла на весілля, хоч Ксеня і вибачалася, і перепрошувала її. Недовго в дівчатах ходила й Зеня. Вона сподобалася такому ж несміливому хлопцеві. І хоч видно було, що не любила його, але за порадою мами «йди заміж, поки сватають», довго не роздумувала.

Зіновія й Ксенія вже розмовляють, їхні діти разом ходять до школи й дружать. Здається, все, як повинно бути. Але Ксеня просто розквітла в шлюбі з коханим Орестом, стала справжньою красунею та успішною бізнес-леді, а Зеня виглядає просто гарною, але завжди заклопотаною жінкою, що задовольняється малим і не прагне чогось досягти в житті.

You cannot copy content of this page