fbpx
Історії з життя
Якось під кінець робочої днини чоловік забіг на роботу до жінки. Якраз був у тих краях, то вже додому разом підуть. У кабінеті вона протирала чашки для кави. У кухлі кип’ятильник нагрівав воду. – Важким видався день, то хотіла випити кави. – Відвела погляд убік

Службовий романс.

Здається, годинники кинулися наввипередки з сутінками.

Стрілки відлічували годину за годиною з якоюсь дивовижною швидкістю. Але все те вловлював хіба що погляд на циферблат, бо сам плин часу не вловлювали ні гості, ні господарі. Гостинна господиня підкладала то однієї, то іншої страви, водночас скрутно киваючи головою – і те їй не вдалося, як хотілося, й інше. Заодно розкривала свої секрети кулінарної майстерності. І все то те з гумором, з іронією. Себе не щадила, критикуючи. А всі в тон їй погоджувалися – бо страви таки справді були і смачними, і гарно прикрашеними. Пили небагато, не поспіхом, у своє задоволення. Господар хотів було зачастити з тостами, але всі дружно зупинили – спішити нікуди.

За матеріалами – “Є”.

І хоча отак сім’ями зустрілися вперше – якось само по собі вийшло, що і розмова в’язалася, й інтересів спільних чимало. Ну а те, що говірлива хазяйка вміла роздмухати затухаючу розмову, то й говорити годі. Мабуть всевишній тим даром наділив.

Гість, який, як правило, довгих гостин не витримував, тут наче підмінений – на годинника не поглядав, нікуди не поспішав. Перекидалися в паузах жіночих розмов репліками з господарем, доброзичливо кепкуючи один з одного. Подекуди їх заносило на розмову про роботу, але жінки тут же казали своє зась, чоловіки не перечили – вважаючи за ліпше слухати.

Гостя сприйняла ці відвідини прохолодно. Але за якусь годину- другу, що називається, відійшла – відтаяла. Почувалася вільно і також не примічала плину часу.

Хоч чарочки були й невеличкі, і з тостами не частили, все- таки випивка добренько зігріла. У м’яких кріслах, куди пересіли від столу, було не те що зручно, але якось легко.

Господарка вибрала собі місце біля піаніно – на мармуровому слонику – стільці. Пальці раз, вдруге пробіглися клавішами – і тут вона була майстринею. Хазяїн, хоч голосу не мав, зате знає слова багатьох пісень. Що знали – підспівували гості, коли ж слів ніхто не знав, хазяйка починала награвати іншу мелодію.

Музика захопила. З шухляд, ящиків витягувалися ноти все інших й інших пісень, маршів, танців. Десь взялася ціла папка нот романсів. На хазяйку найшло натхнення.

Гість, прикривши очі, насолоджувався. От тільки у господаря вийшла промашка – на цей раз слів він не знав. Щось там підглядав, підспівував. Та йому на виручку прийшла гостя. Вона підхоплювала одну мелодію за іншою. Чоловік здивовано привідкрив очі, примружено поглянув на дружину. Вона, здавалося, співала вже не для всіх, а тільки для себе. Їй же право, він ніколи не примічав, що вона захоплюється, знає і співає романси. Ніколи вдома вони не звучали, а тут…

– А “Калитку” ви граєте ? – запитала господиню

Та знайшла ноти “Калитки”. Куплет, другий. Співала, не бачачи довкола нікого. А чоловік уже дивився відкрито, уважно.

Піймала його погляд і враз спалахнула. Пісня, наче заплуталася в сітях, зфальшувала, і – затихла, хоча хазяйка того не вловила і грала далі.

Як затих останній акорд, гостя почала щось пояснювати, як часто романси передають по радіо, що, слухаючи його , вивчила і оцей “Калитку”. Тільки хазяїн ніяк не міг второпати – чому ж тоді він не чув романсів по радіо, щоб і собі слова вивчити, та все допитувався :

“Ні, ви скажіть, коли вони звучали. Як це не чув, радіо ж бо завжди – і дома, і на роботі включене”.

Вечір видався на славу. Знову сіли за стіл. За романси вже не говорили – хазяйка підкидала тем, як ото горошку в салаті. А коли всі таки глянути на годинник, було ген-ген.

Господарі трохи провели гостей сонним містом, щиро розпрощалися. «Заходьте, обов’язково поспіваємо ще романси», – припрошувала. Однак гостя наче не почувши про романси, дуже дякувала за смачні страви та гостинність.

…Якось під кінець робочої днини чоловік забіг на роботу до жінки. Якраз був у тих краях, то вже додому разом підуть. У кабінеті вона протирала чашки для кави. У кухлі кип’ятильник нагрівав воду.

– Важким видався день, то хотіла випити кави. – Відвела погляд убік.

У сусідньому кабінеті хтось узяв настроювати гітару. Приглушений чоловічий голос заспівав «Калитку».

Автор – Павло ХОРОШЕНЮК.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!