fbpx

Якось, забравши малого з дитсадка, поверталась додому. Раптом по інший бік вулиці побачила Юру, який кудись поспішав. Ховаючись за будинками та деревами, непомітно слідувала за ним. Побачила навіть, у яку квартиру зайшов її чоловік. Боже! Що в той момент творилось у її душі, які думки роїлись в голові. Не знала, що робити. Аж раптом хтось смикнув за руку

Нещодавно зустріла свою давню хорошу подругу, з якою після закінчення інституту чомусь втратила зв’язок. Зрадівши зустрічі, зайшли в кафе, замовили каву і стали згадувати студентські роки. Оксана під час навчання не заводила ні з ким серйозних стосунків. Проте зараз на її пальчику виблискувала обручка, тому природно, що я поцікавилась її сімейним життям. Ось яку невеселу історію розповіла подруга, яка, незважаючи на свій молодий вік, встигла такого натерпітися.

Юрій сподобався їй відразу. Для неї він був ідеалом, першим її коханням. Почуття були настільки сильними, що мама побачила зміни у поведінці доньки, яка, здавалось, літала над землею. Ще більше раділа дівчина, коли виявилось, що почуття взаємні. Юра був великим романтиком, робив гарні подарунки та влаштовував сюрпризи. Незабаром відгуляли весілля, а ще через рік в сім’ї з’явився маленький Андрійко. Спочатку жили з батьками в селі, та були проблеми з працевлаштуванням. Тому Оксанині батьки, зібравши трохи грошенят, а дещо довелось позичити, купили молодятам квартиру в місті. Щасливе сімейство переїхало вже до свого гніздечка, і здавалось Оксані, що вона має все, про що колись мріяла.

За матеріалами – Віник.К.

Чоловік влаштувався на роботу, а молода мама займалась вихованням сина. Незчулась, як і Андрійко підріс, можна було вже й в дитячий садочок віддавати. А там і сама влаштувалась по спеціальності – не даремно ж здобувала вищу освіту. Життя попливло звичним плином: дім – сім’я – робота. Але насторожувала поведінка Юри, який останнім часом дуже змінився. Чоловік став затримуватись на роботі, мало уваги приділяв синові, рідко виходив з ними гуляти в місто. А найгіршим було те, що до Оксани ставився так, ніби це був його найлютіший ворог. Що б вона не сказала, що б не зробила – усе було не так.

– Юро, що трапилося? Може, у тебе якісь проблеми на роботі? Розкажи мені.

– У мене все добре. А якщо у тебе якісь проблеми, то ти їх і вирішуй.

От і вся розмова. А на днях почула, як колеги по роботі шепчуться, жаліють її, говорять, ніби бачили Юру з іншою жінкою.

– Я вчора зустріла їх в кафе біля базарчика. Сиділи, як двоє голубків. Вона, видно, добра штучка, морозивом його годує, губки свої надуває, як він їй щось заперечує. Така модна вся!

Оксана те чула і відмовлялась вірити. Її Юрчик їй невірний? Ні, ні, цього не може бути!

Якось, забравши малого з дитсадка, поверталась додому. Раптом по інший бік вулиці побачила Юру, який кудись поспішав. Ховаючись за будинками та деревами, непомітно слідувала за ним. Побачила навіть, у яку квартиру зайшов її чоловік. Боже! Що в той момент творилось у її душі, які думки роїлись в голові. Не знала, що робити. Аж раптом хтось смикнув за руку – Андрійко. Вона про нього геть забула, а дитина втомилась чекати. Господи! Дай сили, допоможи пережити цей день. Зібравшись, вона наважилась дізнатися правду.

Оксана натиснула на кнопку дзвінка. Двері відчинила літня жіночка, як потім дізналась – мама “тієї”.

– Добрий день! Ви до кого?

– Ще не знаю, – відповіла розгублено. Проте рішуче зайшла до квартири. Побачивши в коридорі Юрині туфлі, не вагаючись пішла в кімнату.

– А ось і наш тато, – перше, що змогла вимовити. – Одягайся, любий, ми по тебе прийшли.

Вона відчувала, що виглядає нерозумною. Не знала, де взялась сила говорити. Намагалась триматися спокійно, а в душі в цей момент кипіло й вирувало. Юра, мов ужaлeний, зіскочив з крісла, кинyвся до неї і почав випроваджувати з кваpтиpи. Його наче підмінили. Це був не її Юрчик, не той коханий чоловік і люблячий тато. Це була зовсім інша людина. Але несподівано для себе Оксана вирішила, що піде звідси тільки з ним. Тому твердо стала в коридорі, простягнула чоловікові куртку і холодним голосом сказала:

– Одягайся! Йдемо додому!

Про те, що було далі, згадує, наче про сон. Юра говорив різне на неї, різними словами, діймав, як тільки міг.

– Ти ніщо у порівнянні з нею. Де твоя привабливість? Та якби не я, то ти б досі у незаміжня сиділа, – кидав він словами, наче розпеченими стрілами, які втрапляли в самісіньке сеpце. Правду кажуть, що слово дуже глибоко в душу цілить.

Відвезла Андрійка до мами в село, а сама повернулась. У чоловіка, який раніше називав її лагідно “Оксаночко”, “сонечко”, ніби щось вселилось. Що він тільки їй не говорив! Як тільки не називав! Днями Оксана ходила, мов привид, а ночами плaкaла в подушку. Він усе бачив, все чув, та не жалів.

У якийсь момент здалося, що нема ні в чому сенсу. А навіщо продовжувати, коли ти “не така” “ненормальна”… Стоп! А як же син? Що ж, вона осиротить Андрійка? Ні. Оксана повільно спустила ногу з підвіконня і стала на підлогу. Прости, Господи! Прости, що допустила грішне до голови. Заради сина вона має бути сильною.

Була думка про розлучення, але щось стримувало. Може, й справді нерозумна, а може, просто любить його досі. А ще сім’я… Як же Андрійко без тата, він же так його любить?

***

До Оксани підійшла колега по роботі, старша вже жіночка. Погладила лагідно, взяла за руку. В цю мить так стало себе шкода, аж клубок до гоpла підкотив.

– Дитино, ти б сходила до бабки. Я тобі й адресу дам. Неспроста в тебе життя так змінилось, пороблено тут. На тобі ж лиця вже нема, а ти ще молода. Нащо себе в землю заганяти? – сказала і поклала на стіл папірець з адресою.

Не відкладаючи в довгий ящик, Оксана пішла до тої жіночки. А та з порога запитала:

– Що, життя пішло шкереберть? Знаю, що переживаєш, бо сім’я розпадається.

Сльози самі потекли з очей Оксани:

– Порадьте, допоможіть, благаю вас!

– Ти, дитино, добре робиш, що не виганяєш його. Любить він тебе, а робить так, бо сильно йому пороблено. Ось я молитви почитаю, свічку тобі дам, щоб в хаті запалила. Добре було б, якби отець хату вашу освятив. А ще ходи кожен день до церкви. Побачиш, де й сили візьмуться. Наладиться все у вас, а розчарування на сеpці час зітре.

Оксана чомусь повірила цій жінці. А коли пішла до церкви, їй і справді як камінь з душі звалився. Кожен день старалась забігти в капличку, що була по дорозі на роботу. Свічку поставить, молитву зговорить – і відчувала, що Господь дає їй ясні й світлі думки.

Чоловік взяв відпустку на роботі і поїхав в село до батьків. Зателефонувала мамі (яка, до речі, нічого не знала про цей рейвах), запитала, як там Андрійко поводиться, як Юра. Зраділа, коли почула:

– Ой, хлопці мені дуже допомагають по господарству. А вчора ходили порибалити, то Андрій дуже тішився, що тато його з собою взяв.

Оксані від тих слів стало приємно на душі.

А невдовзі повернувся чоловік з сином, притиснув її до себе, поцілував.

– Я буду все життя вимолювати в тебе пробачення. Я знаю, що дуже тебе образив, але, як можеш, – прости.

При чоловікові Оксана ніколи не згадує про цей випадок, не любить він цього. А чи простила вона? У сеpці згадка залишилась, напевно, на все життя, але, дивлячись на сина, радіє, що той має маму і тата. І просить Бога, щоб допоміг забути образу, допоміг простити і знову, як колись, повірити чоловікові.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Автор – Ніна ВАСИЛАШКО.

Фото – ілюстративне.

За матеріалами.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page