Якщо чесно, мені теж у голові не вкладалось, як можна було так вчинити. Вперше я не стала мовчати. Одне діло не любов до мене особиста, зовсім інше, коли ця жінка зачепила мого сина

Свекруха на нас чекала і це стало очевидно, як тільки ми поріг переступили. Привіталась, як завжди підкреслено ввічливо і показово холодно. З порожньою усмішкою запросила у кімнату “гостей дорогих”.

Як тільки Ілля роззувся і зайшов із нами до кімнати, свекруха одразу покликала усіх онуків до себе. Знаєте, я ніби передчувала що буде так, тому і не вийшла з кімнати.

Уже за мить Ілля з повними очима сліз підійшов до мене. П’ятирічна дитина просто не розуміла, чого бабуся зробила те, що зробила.

Якщо чесно, мені теж у голові не вкладалось, як можна було так вчинити. Вперше я не стала мовчати. Одне діло не любов до мене особиста, зовсім інше, коли ця жінка зачепила мого сина.

Найприкріше, що чоловік навіть не став розбиратись, одразу зайняв бік своєї матері. Я зібралась і ми із сином пішли геть із того дому. Додому добирались попутками.

Лиш за три дні чоловік приїхав і став просити вибачення. Бачте, він заспокоївся, поговорив із племінницею і коли почув що трапилось насправді, зрозумів, як помилився.

От тільки пробачати чоловіка я наміру не маю. Після всього того, що відбулось, така людина поруч мені не потрібна зовсім. От послухайте, як було діло.

Те, що мене в родині чоловіка не чекали, мені дали зрозуміти майже одразу при знайомстві. Чоловік мій мав маму і сестру, батька не стало їхнього давно.

Так склалось, що сестра мого чоловіка розлучена. Колись її покинув чоловік і з двома дітьми і вона переїхала жити до матері в село, адже так було б легше.

Мій чоловік багато років був фактичним годувальником сім’ї сестри і матері. Він їздив на заробітки і всі гроші, які привозив віддавав їм.

Сестра собі авто придбала, їздила на роботу в місто. Свекруха ж навпаки звільнилась із роботи, адже їй було ніби, як важко. Хоча працювала вона секретарем у сільській раді. Не каміння носила.

Тож моя поява стала для них неприємною несподіванкою.

— Пощастило тобі, дівчино, – сказала вона мені. – Такого кавалера відхопила: при грошах, своє авто. Вчепилась, бачу, руками і ногами. Ну так, любов до грошей творить дива.

— Гроші і машина? Ви серйозно? Може ви мене із кимось плутаєте, ні? Бо я також маю власне авто, квартиру і свою справу, яка приносить мені гарний дохід. Навряд мене привабили заробітчанські гроші вашого сина, ви так не думаєте?

Відтоді і пішла між нами оця підкреслено-ввічлива нелюбов. Знаєте, коли тобі усміхаються так, ніби кригою сиплять, а від компліментів і “добрих слів” хочеться в душ сходити.

Та все ж ми собі тримали дистанцію ці роки усі, жили якось і жодного разу у нас не дійшло до з’ясовування стосунків. Жодного. До вечора минулої п’ятниці.

Знаєте, я й раніше помічала що свекруха не надто добре ставиться до нашого із Сашком сина. Дівчатка у неї – сонечки і зірочки, а от наш Ілля – потрібно виховувати і виховувати. Не зрозуміло в кого таким вдався.

При тому яким “таким”  свекруха пояснити не могла. Мій син вихована дитина, спокійний від природи і дуже чемний. Мені не соромно вийти із ним у люди, він не робить шкоди і не влаштовує сцен. Пізнає світ і радіє кожному дню.

Так от. Покликала свекруха трьох онуків до себе. Спеціально ж нас чекала, аби так зробити. Дівчаткам дала по коробці із конструктором і по великій шоколадці, що буквально дорівнювала їхньому зросту.

А от Іллі сказала, що він поки не заслужив на такого гостинця від бабусі і отримає його, коли нарешті стане слухняною і хорошою дитиною. А поки бабуся йому нічого дати не може, бо подарунки тільки слухняним дітям.

Чесно, я просто не витримала і вимовила тій жінці усе що думаю про неї. На наші голоси у кімнату зайшов мій чоловік і не розібравшись став одразу на бік своєї матері. Почав казати, що у будь-якому випадку я не маю права із нею так розмовляти.

Ну а тепер він раптом повернувся, за три дні, і просить вибачення. Каже, що поговорив із племінницею і та йому з дитячою безпосередністю все розповіла, як було.

Знаєте, я й бачити його тепер не хочу. От просто відраза якась пішла, не можу її здолати.

Мама просить не поспішати, не руйнувати сім’ю. Все ж ми гарно жили сім років поспіль, однак, мені і говорити про це не має бажання.

Ну от скажіть, ви б змогли і далі жити з таким чоловіком? Змогли б пробачити таке?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page