Цій події передувала передісторія, як і буває, та жаринка, з якої потім роздмухалося те полум’я.
Отож, напередодні свого свята, яке я сама собі влаштовувала: замовляла ресторан, складала меню, скликала гостей, вирішувала, де будуть приїжджі ночувати, а перед тим ще й економила рік аби на те свято вистачило грошей і ще й трохи на себе, щоб всі мені казали: «Юлечко, так і не скажеш, що тобі п’ятдесят!»
Так от, напередодні я прийшла приміряти свої старі плаття. Вирішила, що не купуватиму нічого нового, а влізу в щось, що давно не одягала, додам якийсь шарф чи біжутерію, поясок і всі подумають, що то щось нове.
Але примірка тільки затягувала мене в геть кепський настрій – я ні в що не влазила! А те, що влазила, то було цьогорічне і всі мене вже в тому бачили.
І саме в такому стані чоловік мені вирішив мене розрадити, як він собі думав:
– А що ти хотіла? Чоловіки довше зберігають свою красу і з віком стають лише кращими, а жінки надто рано втрачають красу. Ти не переживай, я тебе й таку люблю.
– Справді, – я не знала що й сказати.
– Так, ти ж знаєш, що найкращий засіб від старіння – це здоровий сон, повноцінне харчування і здоровий спосіб життя.
І я стала думати, коли ж я повноцінно харчувалася? Наче й їмо ми різну їжу і їли, але ж я завжди брала той шматок, яки пригорів, не вдався чи от-от зіпсується або вже зіпсувався. Вдосталь я їла хіба макарони і картоплю, навіть, гречку останнім часом, не їм.
А коли я висиплялася? Перші роки, коли діти пішли, мені здавалося, що це мій природній стан – сонливість. Я не мріяла про круїзи чи прикраси, я мріяла виспатися хоча б один день! ні, ви мені скажіть, хто з вас спить повноцінні вісім годин? Бо я ні! Колись мала встати перша, бо дітям сніданок. Навіть тепер не можу спати довго, бо вже багаторічна звичка будить мене о п’ятій тридцять!
Прогулянки на свіжому повітрі у мене лиш тоді, коли я йду на базар за домашнім сиром чи сметаною, коли їжджу до батьків в село полоти, садити, підгортати і копати, зривати, молоти, закривати, закручувати. В ті мізерні хвилини, коли я стою з кавою і дивлюся, як прокидається сонце, одразу ж! одразу ж! чую ображений голос чоловіка: «А чому ти мені каву не приготувала?»
І виходить, що я віддала цій родині, цьому чоловікові молодість, а він так поблажливо мене по плечу погладжує і каже:
– Змирися і тішся тим, що я у тебе в самому розквіті сил?
Я йому нічого не сказала, вирішила, що куплю сукню, яка мені личитиме і байдуже скільки вона коштуватиме, зроблю найкращу зачіску і макіяж та зустріну тих, хто мене привітає з тим, як я прожила своє життя, похвалить, оцінить, захопиться.
Гості говорили хвалебні тости, як тут став мій чоловік до слова.
– Кохана дружино, бажаю тобі здоров’я, а все інше у тебе й так є: чудовий чоловік та родина.
І така усмішка осяяла його обличчя, самовпевнена, показна, промовиста. Вона промовляла, що ти не важлива і роки твої також, і що на тобі, і чого ти хотіла та як жила. Ось я перед вами і за це одне ти вже заслужила в Бога ласку, так, старалася мені вгодити і за цими заслугами буде вирішуватися, куди ти попадеш.
І руки якось самі вхопили ту тарілку. Далі чула лише, що свекруха казала, що не сподівалася від мене такого, я впала в її очах і очах гостей.
Чоловік зі мною не розмовляє, діти не розуміють, що сталося, а я сплю вісім годин, а, коли прокидаюся о п’ятій тридцять, то просто лежу, доки не задзвонить будильник о сьомій. Ніколи ще не була такою щасливою.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
