Якщо допоможу сестрі у важкій життєвій ситуації, навіть не знаю, чи зможу потім її з свого дому виселити. Вона зараз сама з немовлям і жити не має де. Ніби і допомогти я повинна, але знаючи сестру – не хочу.
Ми з сестрою абсолютно не схожі один на одного: це стосується і характеру, і зовнішності. Вона – яскрава, ризикова, дівчина, а я на її тлі завжди виглядаю тихою, сірою мишкою. Незважаючи на невелику різницю у віці (вона на 3 роки старша від мене), різниця у характері у нас колосальна.
Завдяки своєму пробивному характеру, сестра завжди домагалася того, чого хотіла: допомоги, хорошої посади, дорогих подарунків тощо. Головною її метою було вдале заміжжя. Напевно, чоловічу увага запаморочила їй голову, і тому вона перестала тверезо оцінювати свої шанси: вирішила, що її чоловіком повинен стати ніхто інший, як її начальник – власник великого бізнесу і шанована в нашому місті людина. Сестру не зупинив навіть той факт, що він вже був одружений і у нього було двоє дітей. Вона стала його коханкою. Потім почала провокувати його непорозуміння з дружиною, демонструвати те, наскільки та гірше за неї, і так за кілька років забрала свого шефа з сім’ї.
Я говорила їй, що добром це не скінчиться, і що все зло повернеться до неї бумерангом. Попереджала про те, що якщо чоловік здатний кинути одну свою жінку з дітьми, то він потім і з нею може вчинить так само. Сестра, звичайно, мені не повірила: вона думала, що в порівнянні з колишньою дружиною свого чоловіка вона «королева», і що заради неї цей бабій зміниться. Швиденько “залетіла” від свого шефа, щоб прискорити його розставання з дружиною, і чекала, що після розлучення він зробить їй пропозицію.
Загалом, незважаючи на всі свої плани і впевненість у власній неперевершеності, в результаті моя сестричка залишилася біля розбитого корита. Вона й року не прожила зі своїм коханцем. Начальник не одружився на ній, і навіть відмовився офіційно визнати батьківство. Виставив її за двері з тими речами, з якими вона до нього прийшла, навіть подарунки відібрав.
Сестра залишилася одна, з дитиною на руках і без житла. Багатий коханець їй майже не допомагає: кілька разів давав гроші на купівлю речей для дитини, а те, що сестрі жити ніде, і немає грошей на зйом – його не хвилює. Каже, що дитину вона сама захотіла, і що повинна бути вдячна вже за те, що він хоч якось їй допоміг.
Так як більше йти нікуди, сестра звернулася за допомогою до мене. Проситься впустити її з немовлям пожити, поки вона «щось вигадає». Я не хочу кидати її в цій важкій ситуації, але розумію, що це на довго: поки дитині не виповниться хоча б 2 роки, вона навіть на неповний робочий день нікуди не зможе влаштуватися.
Чому я повинна «тягнути »свою родичку з її малюком, якщо вона сама у всьому винна? Не хочу через неї залишитися «старою дівою», адже мені вже 27 років, і потрібно поспішати своє особисте життя влаштовувати, а не розплачуватися за чужі гріхи.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
