Женька, мій брат, одружився мало не відразу після служби. Грошей немає, роботи немає, зате дружина є. Куди ж привести молоду дружину? Правильно, в мамину троячку. Мені на момент раптового весілля було п’ятнадцять років.
Так як квартира трикімнатна, особливих проблем з розміщенням молодих не виникло – оселилися вони в кімнаті брата. Але проблема полягала в іншому – ні брат, ні його новоспечена дружина не збиралися хоч якось брати участь в підтримці чистоти в будинку. При цьому обидва перебували в пошуку роботи.
Мама з цього приводу їм нічого не висловлювала, не хотіла здобути славу не надто хорошої свекрухи, а мої вимоги, щоб вони хоча б за собою посуд мили, йшли в порожнечу. Іноді на них, правда, сходила якась благодать і вони могли прибрати хоч за собою, але відбувалося це дуже рідко. А після того, як вони влаштувалися на роботу, так і зовсім припинили.
– Я тебе годую взагалі-то, будь вдячна! – говорив брат. Хоча годувала мене мама, а ніяк не брат зі своєю копійчаної зарплатою.
Наташа, дружина брата, вважала, що може спокійно приходити до мене в кімнату і брати все, що їй заманеться. Я була б не проти, якщо б вона хоча б питала, а потім повертала річ в тому ж стані, що і брала. Але Наташа спокійно могла загубити або зіпсувати річ. Потім знизувала плечами “ну так вийшло, прости”.
Скарги мамі ніякого ефекту не давали. Мені радили не вигадувати і не докопуватися до брата. В результаті я просто стала ховати найважливіші для мене речі в шафу, яка закривалася на ключ, а ключ носила з собою.
Але виявилося, що все це було ще квіточками. Ягідки пішли, коли Наташа була при надії. Мені було заявлено, що моя кімната більше, тому я повинна змінитися з братом і його дружиною.
– Нам скоро ліжечко ставити треба буде, а у нас не розвернешся, – говорив брат.
А я не хотіла в його кімнату, мені і в своїй було добре. Але мама наполягла на тому, щоб я переїхала. Я скрипіла зубами, але сперечатися було марно. Моя думка нікого не цікавила.
Коли дитинка з’явилась, мене залишали з племінником. Я була не проти іноді з ним погуляти, покачати, але не коли це перетворюють на мій обов’язок. У мене випускний клас, іспити на носі, готуватися треба, а мені тут дитину в руки сунуть.
– Ти цілими днями вдома, невже не можна допомогти? – обурювався брат після чергової скарги Наташі. – Тебе годують, поять, одягають, будь хоч трохи вдячна!
Але тут вже навіть мама стала на мій захист, сказавши, що у мене іспити і мені треба готуватися. Брат насупився, але сперечатися з мамою не став.
Я вступила до університету, але продовжувала жити вдома, тому що в гуртожиток мене не заселили. Я намагалася якомога рідше з’являтися вдома, щоб не вислуховувати постійних претензій брата і його дружини. Після першого семестру я влаштувалася підробляти, а на літо після першого курсу влаштувалася вже на нормальну роботу.
Другий курс почався нерадо – Наташа знову оголосила, що при надії. Оскільки мене вдома майже не бувало, я приходила тільки ночувати, турботи про первістка були скинуті на маму. Їй же не складно після роботи ще і з онуком пограти-погуляти. А Наташа лежала з телефоном, їй було не добре. Брат же дуже втомлювався на роботі.
Природно, мені було пред’явлено, що я тільки про себе думаю, мамі могла б допомогти, їй з онуком не просто. Але на ці заяви, я відповіла, що у дитини є мама і тато, які повинні нею займатися. Але дитиною займаються хто завгодно, крім батьків. Одна лягла і лапки склала в очікуванні другої дитини, а брат після роботи лягав спати.
– Наташа при надії, їй важко! А я після роботи втомлююся, спробуй з моє пропрацювати!
Наташа на третьому місяці, і по магазинах вона нормально ходить, не лягає. А як з дитиною своєю позайматися – ой, мені не добре. Мама ось теж працює, але це не заважає їй потім ще з онуком возитися, а брат, ну прямо втомився.
Коли з’явилась друга дитина, їм з братом прийшла в голову ідея, що дітям потрібно робити окрему дитячу. Робити її планували за рахунок моєї кімнати. А я повинна була перебратися до мами.
Я встала на диби. Теж мені, придумали! Я доросла дівчина, у мене свої звички, чому я повинна ділити кімнатку з мамою? Але брат насідав, потім підключилася мама.
– Ну яка тобі різниця, поживеш зі мною, що такого?
Я їй пояснювала, що мене і так вже посунули з моєї кімнати, а тепер взагалі позбавляють особистого простору. Брат заявив, що в моєму віці взагалі пора жити окремо, але я йому відповіла, що в його віці та з двома дітьми теж варто перестати жити з мамою.
В результаті я зібрала речі і з’їхала, нехай як хочуть. Ні брата, ні маму не цікавило, куди я поїхала, де я живу. Вони не питали, а я не розповідала. У свій час взагалі не спілкувалися, але потім відносини з мамою відновилися.
Минуло вже десять років. Я вийшла заміж, у мене є син. Ми з чоловіком відкрили свою невеличку справу, яку розвиваємо. До мільйонерів нам ще працювати і працювати, але дохід постійний і нам вистачає.
А брат з сімейством все так і живе з мамою. У них вже троє дітей, Наташа працює дуже епізодично, брат отримує копійки, мама тягне це все на свою зарплату і пенсію. Я іноді приїжджаю в гості до мами, але племінникам привожу якісь гостинці. Ні з братом, ні з його дружиною я не спілкуюся, нема про що.
Нещодавно мама почала мене вмовляти допомагати родині брата матеріально.
– Адже так важко живуть, троє діток! Їм теж своїм будинком жити хочеться, та й мені спокій вже потрібен.
– Так розмінюйте троячку, в чому проблема? Ти купиш собі однокімнатну, на решту грошей вони нехай беруть квартиру в кредит.
– Ой, що ти! Яка їм іпотека, хто її дасть, а платити вони як будуть? Вони і так кінці з кінцями ледве зводять. От якби ти їм допомогла купити квартиру, по-родинному.
Класно придумали, мене свого часу на вулицю виставили, а я тепер повинна їм допомагати купити квартиру, тому що іпотека – не їхній варіант. Природно, я відмовилася. Досить того, що я “забуваю” про свою частку в квартирі.
Але мама не заспокоюється, вона вважає, що я зобов’язана допомогти, раз така можливість у мене є.
– Ну ви ж рідня, що ти, рідного брата забуваєш? – сплескує руками мама.
– А він мені дуже допоміг? Він у своєму житті хоч щось для мене зробив? А для тебе? Він лиш дітей уміє у світ приводити одне за одним. Ти їх годуєш і одягаєш. з якої радості я хоч копієчку туди повинна віддавати.
Але мама не заспокоюється, з разу в раз намагаючись умовити мене допомогти братові з квартирою. Пропонувала купити квартиру їй, а вона тоді б цю залишила брату і його сім’ї. Але я не збираюся і цього робити. У мами є можливість мати своє окреме житло, але вона не хоче, щоб синочок зайвий раз напружився, хоче, щоб все готовеньке вже було.
Мені зрозумілі мамині бажання і самій пожити в спокої, і брата упакувати з усіх боків. Але не за мій рахунок. Я і так досить допомогла вже тим, що не вимагала собі допомоги, хоча іноді вона була мені дуже потрібна. А там і так все нормально, тільки декому треба трохи більше попрацювати.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.