Василь зустрів заплакану Дарину, на автобусній зупинці. Спочатку юнакові стало шкода дівчину, і він запитав, що сталося. Виявилося, що незнайомка приїхала з села, щоб почати нове життя, а її обдурили. Тепер вона не має грошей і не може повернутися додому. Та й повертатися в село було якось соромно — засміють.
— Тобто ти не хочеш їхати додому? — підбив підсумок ридання Дарини Василь.
— А доведеться, — схлипувала дівчина.
— Ти знаєш, я сьогодні добрий, одержав гроші за підробіток. Моя знайома винайняла квартиру і шукає сусідку. Я заплачу за місяць оренди квартири, куплю продуктів на перший час, а далі ти сама, — запропонував Василь.
— Що я буду тобі за це винна? — злякано спитала Дарина.
— Розбагатієш, віддаси борг, — засміявся хлопець.
Через тиждень Василь зустрів знайому, до якої підселив Дарину:
— Ну, як там моя протеже?
— Хороша дівчинка. Готує смачнющі обіди. Ми домовились, я купую продукти, а вона прибирає та куховарить. Квартплата навпіл. Дарина має намір влаштовуватися на роботу в салон краси перукарем. І, судячи з того, що вона розповідає, її візьмуть. Щоправда вона трохи наївна, усьому вірить, багато чого не розуміє.
Через три місяці подзвонила Дарина і сказала:
— Я хочу віддати тобі борг, давай зустрінемося.
Василь не впізнав її одразу. Дарина змінилася — впевнена, усміхнена дівчина. Слово за слово і закрутився роман. Василь закохався, вирішили побратися.
Батьки Василя поставилися до цього шлюбу насторожено:
— Васильку, ця дівчина шукає собі вигідного чоловіка. Вона ж бачить, що ти добрий, щедрий та перспективний, от і зібралася за тебе заміж. Вона ж тебе не кохає.
— Ой, не верзіть дурниць. Ви просто ревнуєте, бо ваш улюблений синочок полюбив ще когось. От і намовляйте.
— Тобі вирішувати, це твоє життя, — тільки й сказали батьки.
Весілля було веселим. Батьки нареченої не приїхали. Як виявилося, вони й не знали про те, що їхня донька виходить заміж. Та з’ясувалося це після того, як Василь наполіг на їхньому знайомстві.
Її сім’я жила у хатинці, яка давно не бачила ремонту. Батьки Дарини любили хильнути зайвого, через це донька й не хотіла бачити їх у себе на весіллі.
Молодята жили з батьками Василя. Через два роки у них народився син. Подружжя вирішило купити квартиру. Якусь суму накопичили самі, але більшу частину дали свекри.
Після народження сина, Дарина як пішла у декрет, так більше ніде й не працювала. Василь побудував хорошу кар’єру, був начальником відділу великої фірми. Грошей вистачало.
Здавалося, все було добре.
Синові виповнилося чотирнадцять років, батько ходив торговим центром у пошуках подарунка. Там він і зустрів ту знайому, до якої підселив при знайомстві Дарину. Він знав, що вони дружать, зустрічаються, ходять разом по крамницях.
— Ходімо посидимо в кав’ярні, — запропонувала знайома.
Обмінялися останніми новинами, розповіли про дітей. Потім знайома запитала:
— А як ви живете? У вас все добре?
— Та хіба ж ти не знаєш як? — здивувався Василь. — Ви ж із Дариною подружки.
— В тому то й справа. За її розповідями, ви на межі розлучення.
— Та ну. Це що жарт?
— Якщо ти мені не віриш, я можу влаштувати так, щоб ти сам почув те, що каже Дарина. Вона ж зараз вдома одна? Давай подзвонимо їй. Тільки ходімо в машину, бо тут дуже гамірно.
З їхньої розмови Василь зрозумів, що він набрид своїй дружині гірше за гірку редьку. А його батьки дістали Дарину своєю інтелігентністю. Вона мріє розлучитися, поділити все майно та подати на аліменти, щоб потім жити в своє задоволення.
Подружжя відзначило день народження сина. Наступного дня Василь подав на розлучення. Ото його дружина здивується, коли дізнається, що квартира оформлена на свекруху, дача та машина на свекра, а їй доведеться повернутися в сільську хатинку до батьків, яких вона так соромиться. А щодо аліментів, невідомо чи погодиться чотирнадцятирічний син на таке заслання в село.
Фото ілюстративне.
