fbpx
Історії з життя
Ярослава Михайлівна приїжджає до нас в гості з порожніми руками, але раз-два на місяць вона скидає нам на карту гроші “на онучок”

Ярослава Михайлівна дуже любить онучок, з радістю забирає їх до себе в гості, сама намагається бувати у нас частіше.

Раніше вона ніколи не приходила до нас в гості з порожніми руками: ляльки, розмальовки, аква-грим, солодощі, всякі резиночки, бантики і заколочки – все це вона зносила в неймовірних кількостях.

Раніше донечки, варто було Ярославі Михайлівні переступити поріг нашого будинку, відразу діставали подарунки і тікали до себе, не особливо цікавлячись бабусею. Їй, мабуть, це набридло.

Приїхала якось до нас Ярослава Михайлівна, взагалі нічого з собою не привізши. Навіть печеньок до чаю не купила.

Дівчатка, звично обступивши бабусю з усіх боків в очікуванні подарунків, дуже засмутилися. Я відразу їм суворо сказала, що бабусю треба любити незалежно від того, приїхала вона з новими ляльками чи без них. Дочки все одно понуро побрели в дитячу.

Я посадила Ярославу Михайлівну за стіл, налила їй чаю, вона почала виправдовуватися:

– Я тут в інтернеті прочитала, що не можна завжди приходити до онуків або онукам з подарунками. У них відразу рефлекси виробляються, як у собак Павлова: бабуся – подарунок. І чекати вони починають лише подарунок, а я так не хочу – хочу, щоб вони мені раділи. Але я не можу наших принцес не балувати, тому тримай гроші, сама їм що-небудь купиш, – Ярослава Михайлівна поклала на стіл п’ятсот гривень.

У Ярослави Михайлівни таке буває, вона дуже довірлива людина, так що іноді щось написане в інтернеті вона вважає істиною в останній інстанції. Наприклад, вона десь вичитала, що для спокійної обстановки вдома потрібно мити підлогу від дверей до вікон, а цю воду потім виливати в унітаз з якимось намовляннями. Так і робить. Тут головне, що вона нікому не нав’язує свої примхи, за що їй велике спасибі.

Взяти гроші мені не дозволила совість: ми з чоловіком не потребуємо, а забирати останнє у пенсіонерки і купувати на ці кошти для доньок різні приємності, видаючи за свої, якось не нормально.

Сперечання нічого не дали, Ярослава Михайлівна купюру назад не взяла. Тоді я покликала на допомогу чоловіка.

У чоловіка теж не вийшло напоумити маму: дійшло до того, що вона пригрозила взагалі більше до нас не їздити, якщо ми не візьмемо гроші і не витратимо їх на дівчаток. Ну уперлася людина, що з неювдіяти?

Відтоді раз-два на місяць Ярослава Михайлівна скидає гроші “на онучок” синові на карту. Суми завжди різні, від ста гривень і до тисячі. Обновки дівчатам ми купуємо за свої кошти, а гроші Ярослави Михайлівни відправляються на депозитний рахунок. Чоловік планує потім додати ще і подарувати все мамі на ювілей. Я його підтримую.

Стратегія Ярослави Михайлівни виправдалася. Якщо раніше дівчата бігли і питали, що їм бабуся купила, то тепер вони радісно зустрічають “пусторуку” бабусю, відразу ж тягнуть її до себе в кімнату, де вони всі дружно грають і спілкуються.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook