Єдиний син не бажає ні спілкуватись, ні знати, як там у мене справи і здоров’я. Для інших то є неприйнятно, а для мене радість. Колись я сама зробила все, аби було саме так і тепер про це не шкодую. Якщо розповів що стало причиною, то ви мене зрозумієте.
Зараз я залишилася абсолютно одна, без підтримки близьких, але не шкодую про свій вчинок. Розкажу все по порядку, щоб була зрозуміла моя ситуація.
У мене є рідний син, він одружений і має доньку — мою онучку. Проживають вони у селі, а я у містечку невеликому на кордоні із Польщею.
Хоч і спокійно там у сина все, але ми вирішили, що онучці краще у мене тут буде. До кордону пішки навприсядки дві хвилини тож за будь-яких обставин батьки спокійніші були. Ні син ні невістка роботу покинути не могли і до мене приїхати. та й господарство у них велике, тож залишились удома.
Вона рік у мене прожила, а тепер син із невісткою, та й онука, зі мною не розмовляють те, що я не хочу більше, жити з онукою разом і відправила її до татуся і мамусі.
Манера виховання моєї невістки мені не подобалася спочатку – вона завжди все дозволяла внучці. Як онука була маленька, її відправляли до мене на літо, ми з нею проводили час, грали. Але що далі, то важче мені з нею ставало. Після 8 класу я її до себе не брала, сама до них їздила. Впоратися з нею вже було неможливо. Зроблю зауваження – так вона мені таке видає, що волосся на голові у кучері скручується.
Почала я до них приїжджати, у гості їздила, допомагала, що треба. А до мене тепер онука приїжджала у гості лише з батьками. Судячи з їхнього спілкування, батькам із цією дівчинкою жилося теж не солодко. Слухати вона їх не бажала, на зауваження майже не реагувала.
Я спочатку переживала, що вона мене і слухати не буде, але ні, перший місяць нашого з онукою спільного життя пройшов добре. Вона вчилася, і навіть дуже непогано мене слухалася, допомагала по дому. Золотою дитиною була. Я вже й видихнула, адже очікувала геть іншого сценарію.
Але через місяць все кардинально змінилося, онука освоїлась і розслабилась. Ні тарілку після себе зі столу прибрати, ні їсти приготувати, ні у квартирі підмести. Починаю говорити щось, так вона киває на комп’ютер, говорить що через пари (а вона на третьому курсі навчається0 часу немає навіть видихнути. Але ж я теж не дитина, розумію коли у неї навчання. а коли вона гру проходить чергову.
Спочатку питання фінансів не стояло. Ми жили на мою пенсію і всього вистачало, але онучка не бажала їсти того, що готую я, їй суп із креветками подавай і суші. Причому замовить щось, а потім мене кличе, мовляв позич. бабусю бо мені кілька сотень не вистачає. ну раз, ну два. а пенсія моя не резинова.
До сина зателефонувала, а він каже, що я щось вигадую, бо доця їм розповідає. які я смачні пиріжки печу і борщі варю. Повірили доці, хоча тисячу мені на картку скинули все ж.
А потім вона гуляти почала зі своїм кавалером. Я її до дванадцятою відпускала, а вона о четвертій поверталась. Невістка телефонує невдоволена, каже. що я не надто добре за онукою наглядаю і повинна зробити все, аюи знати де вона і з ким. Якто бути має вона не знала, чи я назирці бігти за онукою повинна чи з хати не випускати. ото онуки немає, невістка мені разів із триста до четвертої дзвонить, чи вона не повернулась, а онука телефон вимкнула і ще сміється потім, мовляв нащо такі концерти, адже вона доросла?
З одного боку невдоволені мною син і невістка, з іншого вона зі своїми фокусами вічними. Ото я одного дня її речі зібрала, квиток додому придбала і лиш сказала сину коли стрічати з потяга.
Тепер я для них не така. Не телефонують, не розмовляють, навіть зі святами не вітають. Як я могла у такий час от так з єдиною онукою вчинити.
А я вважаю, що зробила все вірно. І думаю, що багато хто мене підтримає. Хіба ж ні?
04,03,2023
Головна картинка ілюстративна.