— Їй усе мало і мало, – жаліється Степан, – У мене зарплатня, як дві її, а їй ще грошей не вистачає. Уяви, продала свої золоті прикраси, які ніколи і не носила, а ввечері ридає – мовляв я погано заробляю, ось і змушена вона останнє своє добро з дому виносити.
Я заміжня вже майже двадцять років. Мій чоловік працює будівельником, я – продавцем. Колись ми жили в гуртожитку, багато працювали і збирали гроші на своє житло. За цей час у нас з’явилось двоє дітей. Майже через десять років ми купили квартиру. Це було щастя для нас. Я думала, що тепер наше життя зміниться. Але ніяких змін не відбулося.
Згодом, я помітила, що мій чоловік просто розслабився. Він вже не намагався працювати більше або знайти додаткову роботу. Не прагнув кращого, а задовольнявся тим, що має. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Того, що ми вдвох заробляли ледь вистачало на життя. Ніяких глобальних покупок, а ремонт в квартирі робили раз в три-чотири роки. Проте, чоловік завжди вважав, що у нас все є і ми живемо не гірше за інших.
Коли я починала розмову про гроші, він сердився і говорив, що мені завжди мало, скільки не приніс. Чоловік не розумів мого бажання жити трохи краще. Я ніколи не просила шубу або машину, а просто хотіла мати хоч якісь зайві гроші і не рахувати кожну копійку. Справа в тому, що я нічим не обділяла чоловіка і дітей. Намагалася купити їм найкраще, приготувати щось смачне, зробити гарні подарунки на свята. Кожна гривня у мене при ділі. Чоловік не звертав на це уваги і не знав, що і звідки береться.
Діти росли, а відповідно і витрати на них. Постійні витрати на одяг, екскурсії, гуртки і так далі. Потім діти пішли вчитися в училище, і витрати зросли ще більше. За весь цей час, чоловік навіть не цікавився грошима. Він вважав, що віддає мені заробітну плату, і цього достатньо. Якщо я говорила, що грошей не вистачає, стверджував, що я погано розпорядилася ними. А заробляє він досить.
Фінансова ситуація не поліпшувалася. Дійшло до того, що я була змушена продати деякі свої прикраси. У мене було кілька кілець і сережок, які дісталися мені від мами, або які я купила в молодості. Я пішла в ломбард і здала їх. На той момент, мені дуже були потрібні гроші на зимовий одяг синам. Зайняти нема у кого. На отримані гроші я купила все необхідне і ще трохи залишилося. Коли я сказала про це чоловікові, він сказав, що мені вони все одно не потрібні, адже я ніколи їх не ношу. А так, хоч якась користь. У той момент мені було прикро до сліз.
Ще через якийсь час, я змушена була продати свій золотий ланцюжок. Це останнє, що у мене залишилося з прикрас. Коли я його продавала, у мене були сльози на очах. Мені стало дуже прикро, що чоловік не помічає наших проблем і не намагається їх вирішити. Він цілком задоволений своїм життям і вважає, що, якщо грошей не вистачає, значить, ми багато витрачаємо.
Розмовляти з ним, у мене немає вже сил. Та це й не допомагає. Я не знаю, як мені вплинути на нього? Як мотивувати заробляти більше? Які ще аргументи привести?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головне фото – freepik.
