У всякого непродовольчого товару є певний термін, протягом якого товар можна повернути за будь-якої причини. При цьому причину вказувати зовсім необов’язково.
Дівчинку Юлю, вихованку дитячого будинку, точно так і повернули, як товар в магазині. Спочатку її взяли, але через два місяці вирішили, що не вписується вона в звичний для прийомних батьків уклад життя, не підходить їм.
Дівчинка так і не зрозуміла, чим вона не догодила своїй новій мамі Наталії. Хоча Юля бачила, що мама нервово пригладжувала кучеряве волосся на її голові. Можливо, саме через нього не припала дівчинка до двору? Ще у Юлі все лице у веснянках. Може, вся справа саме в них?
Дівчинка нікого не звинувачувала, вона шукала причини тільки в собі. Раз її повернули назад, значить, це вона не виправдала надій, значить, вся справа в ній. Так вона думала, сиділа і думала, чому вона знову опинилася в дитячому будинку.
Прийомна мама Наталя прийшла додому і не знала, як їй тепер жити без Юлі. І взагалі, як жити далі. З чоловіком вони тільки розлучилися, грошей немає, жити нема на що. Наталя подумки звинувачувала себе в тому, що Юльку довелося віддати в дитячий будинок. Молода жінка вже звикла до прийомної дочки, вона встигла полюбити її кучері і веснянки. Вона не могла зрозуміти, що на неї найшло, коли вона відвела Юлю назад в дитячий будинок.
Треба було знайти вихід. І Наталя його знайшла. Вона здала все своє золото в ломбард. Виручені гроші жінка віддала господині квартири. Тепер ще місяць квартира була в розпорядженні Наталії. Потім вона швидко пішла в дитячий будинок, по дорозі весь час думала, як дочка прийме її. Чи зможе пробачити чи ні?
Коли Наталя зі сльозами на очах увійшла в кімнату Юлі, дівчинка кинулася мамі на шию. Дівчинка почала вибачатися за свої веснянки і неслухняне волосся, а Наталя просила вибачення за свою слабкість. А потім вони обидві в один голос сказали слово “люблю”.
Разом вони справляться з усіма негараздами. Коли є любов, всі труднощі переборні.
