fbpx
Історії з життя
Юлін колишній, хоч і проживає з іншою, її залишати і не думає. Тричі на тиждень приходить, ніби й до дитини, але там і немовляті зрозуміло, що причина не лишень син. Розлучатись з Юлею він поки не збирається, але й переїжджати назад до родини не хоче

Юлін колишній, хоч і проживає з іншою, її залишати і не думає. Тричі на тиждень приходить, ніби й до дитини, але там і немовляті зрозуміло, що причина не лишень син. Розлучатись з Юлею він поки не збирається, але й переїжджати назад до родини не хоче.

Знаю, що багато хто мене зараз закидають тапками за те, що я така слабка і безвольна, тримаюся за зрадника і все таке інше. Прошу вас, не треба. Я сама прекрасно розумію, що ситуація негарна, але на кону моє життя, сім’я і щастя мого сина, який любить тата.

Щоб було зрозуміло: мені 32, чоловікові 31, тій, з ким він зараз живе – 27. У нас є спільний син 7 років, першокласник. Спочатку ситуація розвивалася так: жили ми непогано, трохи заїв побут (у кого такого немає?), Глобальних непорозумінь в сім’ї не було. Я працюю перукарем, за графіком 2/2, можливо, тому не відразу помітила, що з чоловіком щось відбувається, так він і приховував ретельно.

Звичайно, все розкрилося. При цьому він ніколи не говорив, що любить її без пам’яті, а мене розлюбив, що хоче бути тільки з нею, а від нас з сином йде. Таких розмов у нас з ним взагалі не було. Він весь час повторював, що «заплутався», не знає, що хоче від життя, що йому треба «подумати» і все таке інше. У той період я тримала себе в руках, як могла – ніяких огидних сцен, усе цивілізовано і спокійно. Закінчилося тим, що він зняв квартиру і з’їхав туди. Тоді я була впевнена, що все це тимчасово, що у нього просто криза, а зрада не серйозна, а просто інтрижка. Це було майже 2 роки тому.

Потім я випадково дізнаюся, що живе він не один. Коли сильно занедужала, попросила чоловіка взяти сина на цей час до себе. На що йому довелося зізнатися, що живе він з тієї панянкою і не може привести туди дитину, тому на ці дні він повертався в нашу квартиру.

Ось тоді я і зрозуміла, що все не так просто і, можливо, нашій родині кінець. Що я знаю про ту жінку – вона розлучена. Дітей у неї немає.

Що мене змушує думати, що чоловік може повернутися до нас з сином? По-перше, ми так і не розлучилися, навіть розмови про це за весь цей час не було. Значить, одружитися на тій він не збирається, принаймні, поки що. Навряд чи він не хоче розлучення зі мною з матеріальних причин – ділити нам особливо нічого (ми живемо в моїй квартирі, яку купили мені батьки ще задовго до шлюбу), а старе авто, не привід відмовлятися від розлучення. По-друге, він дуже старається підтримувати відносини з сином. Декілька разів на тиждень водить його на футбол, на вихідних ходять кудись разом. І грошима непогано допомагає, бачу, що не шкодує, дає на все, що прошу. І по-третє, стала помічати, що він частіше приходить додому. Привід – до сина, але хто його знає?

Чого хочу я? Хочу, щоб чоловік повернувся, ми змогли все це забути і продовжувати жити разом. Я не бачу себе з іншим чоловіком, навіть думати про це не хочу. Навіщо я це пишу? Хочу дізнатися думку сторонніх, можливо, отримати дієву пораду. Хотілося б придумати, як мені посприяти зі свого боку тому, щоб чоловік все-таки повернувся. Є ідеї?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

facebook