fbpx
Історії з життя
З чоловіком разом три роки, одружені півтора, є семимісячний син. З самого початку я приховувала наявність у мене своєї квартири. Причини є, але чи продовжувати мовчати?

По-перше, я її здаю і збираю гроші. У нашій країні страхітливий відсоток розлучень, татусі особливо не горять бажанням забезпечувати дітей, з дітьми після розлучення не знають де себе подіти, я повинна думати про те, як дітей прогодувати в разі чого.

А якщо чоловік про дохід дізнається, відразу знайдуться діри для застосування грошей – новий телевізор, з’їздити на курорт, машину поміняти або буде менше грошей приносити в сім’ю на побут під приводом “ну у тебе ж є”.

Друга причина теж про можливе розлучення. У мене студія, у чоловіка двокімнатна квартира. Якщо чоловік буде знати про мою квартиру, то скаже “живіть з дітьми там, є де жити”, а як в студії жити, наприклад, з 2-3 дітьми? Це ж просто неможливо.

А якщо у мене житла немає і жити ніде з дітьми, то скажу «або нехай діти з тобою живуть (що чоловіки звісно не хочуть), або дай можливість проживати нам з дітьми в своїй квартирі». А що йому робити буде якщо мені з дітьми нікуди буде йти?

Словом, приховую.

Але мама чоловіка мене постійно діймає, не прямо, але постійно повторює, що я без квартири і на всьому готовому. “Що це батьки про тебе не подбали?”, “Твої батьки зовсім бідні чи що?” Боюся не втриматися і виказати їй все, сказати, що є у мене квартира і дохід непоганий і про те, що я самодостатня жінка і людина, і взагалі, що мене варто поважати, але невпевнена, що ця розмова доведе до добра і гармонії. Як поступити?

Ангеліна.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page