fbpx
Історії з життя
З Іллею вони нещодавно посварилися, у них періодично з’являвся привід для гучних сварок, і Алла вкотре послала його до Олени Марківни шукати співчуття

Дзвіночки в двері були такі начебто й обережні, і у той же час часто повторювані.

«Сусіди, чи що». — ліниво подумала Алла. Субота, ранок. А може, й не сусіди. Втім, мама завжди телефонувала й делікатно так попереджала про свій приїзд. Дивно, кого все ж таки принесло, під’їзд закритий, а ключі від домофону тільки у мами.

За дверима стояли дві незнайомі жінки.

— Чи цікавить Вас слово Боже? — вкрадливо спитала одна з них.

Цього цирку Алла не бачила вже досить давно. Невже знову поквартирний обхід, як це було колись, давно, Алла, здається, була ще студенткою і жила тут із бабусю, царство їй небесне. Бабуся таких гостей мало не мітлою проганяла.

Алла, все ще прокидаючись, хоч і встала близько півгодини тому, трохи мляво повідомила, що таке слово її, звичайно ж, цікавить. Однак відвідувачкам увійти не запропонувала, а, навпаки, загорнувшись в накинуту кофтину, вийшла в коридор і притулилася до одвірка.

Їй негайно було видано кілька брошур і жінки почали свої пісні. Алла, не відкриваючи рота, позіхала, кліпала очима, в потрібний момент кивала, де були особливо зворушливі місця в оповіданні — робила співчутливе обличчя, вона була живим слухачем, який слухає промову тих, хто був посланий згори.

З Іллею вони нещодавно посварилися, у них періодично з’являвся привід для гучних сварок, і Алла вкотре послала його до Олени Марківни шукати співчуття. Його мати не була в захваті від їхнього тривалого зв’язку, і щоразу підшукувала коханому синочку гідну пару, мріючи одружити його на рівні, яка поважатиме її та її інтереси. Інтереси Олени Марківни полягали не так у віросповіданні, як у тому, щоб невістка слухала її з відкритим ротом, у всьому догоджала і визнавала беззаперечну першість старшої за віком і мудрої жінки. Ці ж претензії були і по відношенню до мами Алли, точніше, до її батьків, та й взагалі — до всіх оточуючих Олену Марківну людей.

Батьки Алли були згодні терпіти химерну і безапеляційну матусю Іллі, тільки щоб дочка була щаслива.

Однак і з Іллєю, якого Алла все ж таки любила, у неї періодично виникали непорозуміння. Траплялося це не часто, не частіше одного разу на кілька місяців. Після кількох днів, проведених з матусею і, ймовірно, чергового знайомства з «чудовою партією», Ілля повертався назад, цілував ручки, просив пробачити. Алла в’їдливо цікавилася, чи з усіма потенційними нареченими він вже «перезнайомився» і як йому вони, проте, через якийсь час м’якшала і, обіцяючи «наступного разу» вигнати Ілюшу назавжди, все ж таки прощала.

Передостання їхня сварка була особливо яскравою, Ілля зник в тумані аж на три тижні. Алла вже подумала, що це назавжди і час зав’язувати з таким коханням і навіть намагалася з кимось знайомитися, однак Ілля знову з’явився з великим букетом троянд і обіцянками, що це було востаннє. Довго поводився адекватно, але десь через півроку втомився й почав знову демонструвати свою схильність до самолюбства. Така схильність була у нього завжди, однак все ж таки він намагався їх контролювати, а Алла мирилася з характером коханого, пояснюючи це тим, що його матуся була дуже зарозумілою і привчила синочка вважати себе кращим за всіх. Після чергового фортеля Іллі Алла, зібрала його речі й наказала «прогулятися до мами».

Приїхала до батьків і почала плакатися вже своїй мамі, що витратила кілька років життя на цього бовдура. Мама заспокоювала Аллу, втішала, а потім сказала, що їй і самій не завадило б змінитись і стати більш м’якою.

Алла витріщила очі. Це їй? Та вона — кішечка, хай і не біла, але пухнаста і домашня. Мама все ж таки помітила, що трохи толерантності та поступливості Аллі не завадило б.

Зараз, слухаючи своїх раптових візитерів, Алла розмірковувала, що, мабуть, мама мала рацію і лідерські якості так і пруть із неї все життя, а в особистому житті це, звичайно ж, заважає. Однак Іллю їй було не шкода, він сам ще той фрукт, але змінюватися все ж таки треба і їй.

Вона кивала головою, намагалася не морщитись і бути поступливою. Прекрасний тренінг. Вони, справді, послані згори.

Жінки, бачачи реакцію Алли, розпалювалися, їх слова лилися рікою і ставали все цікавішими і цікавішими. Це просто одкровення якесь.

Через деякий час Алла відчула, що благодаті для неї на сьогодні цілком достатньо, похвалила себе за терпіння і сказала, що їй вже час займатися своїми справами, мовляв, даруйте, шановні.

«Шановні» почали закруглятися і одна з них вкрадливо запитала:

— Ви ж зрозуміли, що люди повинні допомагати один одному?

Алла впевнено кивнула. Ще б вона це не зрозуміла, цьому постулату жінки приділили особливу увагу.

– Ви така людина, особлива, – уточнила жінка. — Не як всі. Вас, мабуть, часто не розуміють?

Алла сумно погодилася. А жінка продовжила і її голос став особливо теплим.

— У нашій громаді Ви знайдете розуміння. Інша додала:

— Громада дуже потребує Вас.

Перша жінка зиркнула на свою напарницю, але нічого не сказала.

— Так, — вдумливо промовила Алла. — Мені дуже потрібна допомога.

Відповідь не забарилася:

— Не варто сумніватися, чи отримаєте Ви цю допомогу.

— І як швидко, мені потрібно якнайшвидше, — сказала Алла.

— Приходьте до нас вже завтра, ось адреса, — жінка вручила Аллі брошуру та лист, що закликає прийти на проповідь. — Ваші молитви почуті, і ми прийдемо Вам на допомогу.

— Що, справді? – зраділа Алла. — Це чудово. Одну хвилину, — вона зникла у глибині квартири.

Панянки здивовано перезирнулися. Тепер ясно, що дівчина прийде туди, куди треба.

Алла з’явилася досить швидко, трохи захекана, вона щось несла, але залишила це «щось» за дверима.

— То ви кажете, що я можу розраховувати на допомогу з боку вашої громади? — Запитала вона.

Жінки урочисто підтвердили, що це абсолютно точно, громада для того й існує, щоб допомагати тим, хто потребує.

Алла блаженно посміхнулася.

— Поки я вас слухала, на мене зійшло нехай і невелике, але просвітлення, — сказала вона, — Я зрозуміла, що прийти до мене може хто завгодно і навіть, коли я на гостей зовсім не очікую. А я не готова.

— Все може статися будь-якої миті нашого життя, — глибокодумно промовила одна з жінок. — І ми повинні готувати себе багато до чого, адже це тільки на благо.

— Точно! – задоволено підтвердила Алла. – Я теж саме так і подумала, коли свіжим поглядом побачила, що мені потрібно вимити двері, — з цими словами вона виставила таз з водою. — А мені завжди ніколи. Допоможете, сестри? — Вона простягла кожній «сестрі» по ганчірці, посміхаючись їм зовсім щиро, мов мале дитя, яке вірить у доброту світу.

— Ну ось, — розчаровано простягла Алла, дивлячись на «сестер», які віддаляються. — От і вір після цього людям. Обіцяли допомогти, а самі обдурили знову.

Вона єхидно посміхнулася і вирішила, що вроджену уїдливість не побороти.

А двері вимити все ж таки треба, чудова медитація, під час такої настане будь-яке просвітлення. А їй пора зав’язувати з Іллею, пора. І шукати собі нормального чоловіка, без закидонів.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page