Може, ти не там шукаєш?
– Я вже всюди перешукала – хоч підібгай хвіст і шуруй до Васі.
– Ти ж з такою важкустю від нього відкараскалася?!
– Ну і? Що, тепер самій жити?
– Не знаю.
Отак Марта час від часу спускає пару на Жанниній кухні, вітальні і всюди, де Жанна може співчутливо кивати головою і жаліти бідолашну Марту. А як тут не жаліти, якщо така красуня і розумниця мусить шукати собі хлопця, замість того аби перебирати кавалерами. Жанна зі страхом розуміє, що треба триматися за її Романа, бо в неї точно б шансів не було, вона ж не така вродлива, як Марта.
– А що ти хочеш від нового хлопця?
– Звичайно, щоб любив і я була щаслива.
Дуже конкретна відповідь. Кожна ж таке хоче. В якийсь з днів, Марта попросила звести з кимось зі знайомих. Жанна в своєму оточенні принців не мала, тому спитала чоловіка.
– Ні і ні за які гроші, – чомусь категорично сприйняв Роман, – Потім мені хлопці не пробачать, що я їх так підставив.
– Що значить «підставив»?, – стала в бій за честь подруги Жанна, – Марта красуня і розумниця. Та що твоїм пивонавтам треба? Вони її пальця не варті.
– Ну от не варті, то й не треба.
Жанна ще довго ображалася на чоловіка, бо подругу треба підтримати, тим більше, в такий важкий час.
– Мартуся, у мене є двоюрідний брат. Він не красень, я тобі одразу кажу, але хлопець дуже добрий, простий. Має гарну роботу, власну квартиру.
– Супер! Те, що мені треба, – вхопилася за волосинку Марта.
Жанна вже уявляла перший тост на весіллі за молодят, як буде хресною мамою і Марта з вдячністю на неї дивитиметься і назве на її честь доню. Пройшло трохи часу і Марта знову у неї на кухні:
– Він такий нудний. Жанно, ну як ти могла мене так підставити?! Ні тобі веселощів, ні толкової розмови, ні якогось вогню-флірту. Таке враження, що в школі пішла на побачення за руку потриматися.
– Ти ж хотіла аби хотів одружитися, щоб був забезпеченим?, – розпачливо виправдовувалася Жанна, всі її мрії розбилися.
– З таким сухарем? Ти мене геть не знаєш?
Той раз подруги розійшлися досить прохолодно, бо кожна вважала себе ображеною в кращих поривах.
Жанна таки вирішила перевірити, що там сталося на справді і так, між іншим, спитала брата про його життя-буття.
– Все добре. Недавно зустрів дуже гарну дівчину і спілкуюся з нею. Можу сказати, що я маю дуже гарні передчуття – тішився він.
Отже, Марта не дала йому відкоша, а тримає на лавці запасних. Такого Жанна знести не могла:
– Марто, якщо мій брат тобі сто років не здався, то якого милого ти приймаєш його залицяння і даєш якусь надію?
– А що ти думаєш, я не маю мати запасного варіанту?
– Ти ж казала, що він нудний?
– Через років п’ять буде якраз.
– Тобто, ти п’ять років плануєш людину тримати в невіданні аби потім щось вирішити?
– Він вільний, може й не триматися.
– Ага, може не триматися, але ти йому даватимеш надію?
– Типу того.
– Ну ти й безсовісна!
Ввечері Жанна приготувала пельмені для Ромка. Він дивувався з якої причини, але хіба вона може сказати, що просто його слова про Марту були правдою?
Автор: Ксеня Ропота.
Фото ілюстративне.
