Кохана, ти де? Марійко, я не пам’ятаю, які штани давати дітям до школи. І у мене скінчилися чисті футболки. Ну де ж ти?
Відповіді не було. Чоловік ще деякий час розгублено постояв посеред квартири, насилу знайшовши місце на підлозі, не завалене деталями пластмасового конструктора, почухав скуйовджену бороду і, нарешті, зробив крок у напрямку кухні. Однак відразу завив, наступивши на кран ескаватора, застрибав на одній нозі, чіпляючись за неприбрані іграшки.
— Марієчкооо!
З шафи вийшла червона і сердита дружина. Під пахвою вона тримала купу одягу. З гуркотом грюкнувши дверцятами, дружина вивалила одяг на диван і швидкими звичними рухами розсортувала на три купки, одну з яких зі злістю тицьнула чоловікові в руки. Все це вона робила мовчки, але збираючись йти, не втрималася і кинула в чоловіка блискавку. Той ухилився, і блискавка пропалила дірку в фіранці.
У цей момент із кімнати визирнув молодший син.
— О, мамо, ти тут? — Зрадів він. – Перевіриш домашку?
Дружина закотила очі до стелі, але покірно пішла за сином. Чоловік приклав вухо до зачинених дверей, намагаючись вгадати, в якому настрої вона звідти вийде.
Дружина повернулася за п’ятнадцять хвилин. Вона виглядала абсолютно спокійною і чоловік нерішуче спитав.
— Люба, раз ти все одно тут, може, приготуєш вечерю?
— Тобто? – не стрималася дружина. — Я ж лише вчора заповнила холодильник приготованою їжею?
Чоловікові було дуже соромно.
— Так я знаю. Але ми вже все з’їли. Ти тільки не гнівайся.
Дружина знову спалахнула, подивилася на годинник, зітхнула, махнула рукою і пішла готувати їжу. Полетіти дружині вдалося лише за дві години. Дорогою їй не давали спокою найпохмуріші передчуття. Вона так поринула у роздуми, що пролетіла крізь літак, викликавши в салоні легку турбулентність.
На землі вже настала ніч, але вхід у ворота завжди освітлювало рівне ні тепле, ні холодне сонячне світло. Жінка дістала пластикову картку та приклала її до електронного замка, який всупереч її очікуванням не відкрився. Більше того, на дисплеї висвітився червоний напис «Картка заблокована» і верескливий сигнал — щось середнє між сиреною і звуком голки, що ковзає по склу — заповнив усе навколо. Жінка затулила вуха і впустила картку.
Двері в цей момент відчинилися, і сонний янгол виставив назовні її валізу.
— Що відбувається? Сталася помилка, — запротестувала дружина, але янгол підняв руку, і вона більше не змогла промовити жодного слова.
— На превеликий жаль, ніякої помилки немає. Ви виключені за систематичне порушення режиму. Ми прикривали вас, як тільки могли, однак у всьому є своя межа. Закінчіть свої земні справи та повертайтеся. Скільки вам знадобиться часу? — І він знову змахнув рукою, дозволивши жінці говорити.
— Дайте подумати, — вона замислилася. – Діти виростуть, закінчать школу. Це ще років десять. Інститут, ранній шлюб, почнуть підкидати онуків, потім занедужає чоловік – а кому ж іще він крім мене потрібен? Виходить, років п’ятдесят? — Вона невпевнено подивилася на янгола. — Можна?
Янгол знизав плечима.
– Можна, ми тут все одно нікуди не поспішаємо.