fbpx
Історії з життя
За два дні до від’їзду подруга запросила їх у гості на дачу. Відвозячи гостей назад у місто, дівчина шепотіла Ані на вухо: «Хоч на чай його запроси, безсовісна!»

Мамина подруга юності запросила Аню до себе у гості. В Лондон, куди вона, вийшовши заміж за англійця, поїхала ще в дев’яності роки. Запросила нібито тому, що ніколи наживо не бачила доньку своєї найкращої подруги, але насправді Тетяні Василівні не давав спокою той факт, що Анютка, красуня і розумниця, досі незаміжня.

І почався у Ані в Лондоні ярмарок наречених. Ненав’язливо, але досить наполегливо, мамина подруга пред’являла Ані неодружених і розлучених джентльменів, але жоден з них не запав Ані в душу. Та й не рвалася вона заміж ні за британця, ні за українця.

Подруги Ані були обурені: «Такий розкішний вибір наречених був — а ти повернулася з тим, з чим поїхала — одна! Яка ж ти зарозуміла, Анюто!»

Аня виправдовувалася: «Ну ви ж мене знаєте — мені потрібно закохатися з першого погляду — щоб, як у вир з головою! По-іншому я не можу!»

Знаючи, з якого виру доводилося вибиратись Ані, подруги припинили «розбірки»: «Ну ні, так ні! Не всім треба заміж!»

А через півроку після повернення Ані з Лондона на порозі її квартири з’явився Майкл — один з тих потенційних наречених, з якими її знайомила Тетяна Василівна. Купив квитки на літак і прилетів до Львова — давно мріяв помилуватися красою цього старовинного міста, до того ж йому дуже хотілося побачити Аню.

Тепер настала черга Ані знайомити гостя із рідним містом, як півроку тому робив це Майкл. Іноземець поводився тактовно, не чіплявся, зайвих пропозицій не робив і Аня вдала, що просто хороша людина приїхала в гості до іншої доброї людини. Без жодних намірів.

За два дні до від’їзду подруга запросила їх у гості на дачу. Відвозячи гостей назад у місто, дівчина шепотіла Ані на вухо: «Хоч на чай його запроси, безсовісна!».

Ще не увійшовши до квартири, а тільки вставивши ключ в замок, Аня носом чула, що в квартирі щось нечисто. А вже коли відчинила двері, стало зрозуміло, що чаювання доведеться відкласти на невизначений термін: в ніс вдарив запах привокзального туалету давно минулих часів, а в її суміжному санвузлі хлюпалося те, чому належало б перебувати в унітазі і в каналізаційних трубах.

Аня, довго не роздумуючи, викликала потрібну службу та побігла до сусідів зверху. На другому поверсі не відчинили, на третьому святкували ювілей, на п’ятому студенти влаштували застілля. Вмовляти компанії, які веселяться, не користуватися вбиральнею було безглуздо.

Коли вона повернулася у свою квартиру, то застала британця в боротьбі зі стихією. Засукавши рукави своєї дорогої, ціною в половину зарплати Ані, сорочки, чоловік з незворушним виразом обличчям збирав у відро те, що встигло вилитися з унітазу.

Підмога приїхала за годину. Веселий і не надто вихований сантехнік запитав Аню: «Твій чоловік — буржуїн, чи що?»

— Та бачу, що буржуй, — сам і відповів на своє запитання. – Хоч і буржуїн, однак справжній чоловік – працювати вміє!

Попити чаю вдалося лише після опівночі, коли після усунення причин стихійного лиха Аня та Майкл у чотири руки ліквідували його наслідки.

У чотири руки і пліч-о-пліч. І тільки тоді Аня вперше відчула, що це таке — міцне і надійне чоловіче плече.

І коли запрошені на весілля подруги посміюючись, запитали Аню — а що ж робити з її принципом «з першого погляду» і «як у вир з головою», Аня, нітрохи не соромлячись, відповіла: «Та це ж про закоханість.

А про кохання я, можливо, так нічого і не дізналася б, якби не стався цей каналізаційний потоп. А виявляється, кохання — це коли тебе не покидають ні в горі, ні в радості, ні в хворобі, коли разом і бенкетувати і наслідки каналізаційної несправності: розгрібати».

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page