З чоловіком ми розучилися, як тільки Максиму виповнився рочок. Батьком Мирослава взагалі складно назвати, бо життя сина його не цікавило абсолютно ніколи. За ці 13 років він бачився з малим три рази від сили. Про якусь фінансову підтримку взагалі ніколи не йшлося.
Можу сказати одне – про колишнього чоловіка мені нагадує лише прізвище і характер сина. Все. Крапка.
Я дуже старалася виховати сина доброю дитиною. Я в це вклала, можна сказати, всю себе. Але, на жаль, у мене нічого не вийшло. Я це визнаю. Максим ні до кого не проявляє ані вдячності, ані поваги. Він скрізь однаковий: вдома, в школі, з бабунею. Скрізь він оперує лише двома словами “я” та “відстань”.
Спершу я у всьому винила себе, бо багато працювала. На сина залишалося не так багато часу, думала, що десь недодала любові, тепла. Потім винила себе у тому, що не втримала біля себе його батька і він змушений жити без його уваги і виховання.
Всі ці почуття не давали мені спокою. Я не могла ні з ким зустрічатися, бо, по-перше, відчувала постійну провину перед Максом, а, по-друге, як тільки син “бракував” претендентів на мою увагу, то я одразу ж ставила крапку. Згодом я усвідомила, що сину не подобалися абсолютно всі кандидати.
На початку таких зустрічей, коли ми ходили в парк, коли йому дарувалися подарунки, чи купувалися всі забаганки, то він ще не проявляв неприязні, а перше прохання, чи зуваження і син перетворювався у абсолютно нестерпну дитину. Все починалося з фрази “ти не мій тато”, а далі пішло поїхало.
Але більше я терпіти вже не можу і не хочу.
Моє знайомство з Русланом просто стало ковтком свіжого повітря. Він неймовірно уважний до мене. Я з перших днів зрозуміла, що це саме той чоловік з яким я мрію провести остаток життя. Він просто мрія: добрий, чуйний, розумник, уважний, надійний. Дуже багато доброго ще можна про нього сказати.
І бачили б ви, скільки сили він приклав, щоб порозумітися з Максимом: і розмовами, і спільними іграми, і часом для прогулянок, і допомогою з уроками. На самому початку нашого співжиття він навіть ходив до психолога, просив, щоб той допоміг створити довірливі стосунки з малим.
На початках все виглядало дуже гарно, я так тішилася. Ну нарешті Макс прийняв когось з відкритою душею. Нарешті, Боже дякую! Але так тривало до звістки про весілля. Далі – сина наче підмінили.
Максим грозився і з дому втекти, і постійно пащекував до мене і до Руслана. Заховав мої документи, коли ми мали їхати на відпочинок у гори. Зіпсував Русланову машину – нацарапав там всіляких дурниць.
Після останнього Руслан не витримав і поставив питання руба: або він, або син. Каже, що Макс не маленький вже і чудово розуміє, що робить. Каже, що сину краще буде і спеціалізованому закладі, тобто в інтернаті. каже, що оплатить навчання і його проживання там – інакше ми будемо змушені розлучитися.
Спочатку ця пропозиція мене загнала в глухий кут: як це, зрадити власну дитину, я точно на таке не піду. А потім випадково побачила синову переписку з другом. Він залишив відкритою вкладку на комп’ютері і я мало не впала. Він дуже красномовно розповідав другові, що знайшов спосіб нас з Русланом розлучити, що ми у нього на короткому повідочку і все буде так, як він скаже.
Після прочитаного у мене в душі щось надломилося, я відчула, що Макс справді виважено діє і не зупиниться ні перед чим. Він зробить все, щоб Руслан покинув мене. А що далі? Я залишуся одна із сином егоїстом?
Годі й говорити, що я не маю підтримки серед рідних. Мама, сестра, подруги – всі з осудом відмовляють мене. Але вони ніколи не були на моєму місці!
Легко говорити, що потрібно вибрати сина, коли такий вибір пере тобою не стоїть.
Я не знаю, чи роблю правильно, але дуже сподіваюся, що Макса нарозумить такий досвід, бо я вже не маю на нього впливу.
Фото Олександри К.
