– Мамо, забери сьогодні за Жанну! – без передмов почала молодша донька. – Захар, щось вередує.
– Почекай, Оленко! – жінка подивилася в відкритий зошит. – Так… Зараз Вадим прийде з ночівлею… Гаразд, дід повернеться, я скажу йому, що б пішов.
– Дякую мамо!
Син і обидві доньки давно дорослі, одружені, і живуть поруч. Начебто, непогано всі живуть. Ось тільки часу у них на дітей не вистачає.
«Ой, у магазин треба бігти», – Анна Борисівна взула легкі туфлі і вийшла з квартири, продовжуючи подумки планувати свій день.
***
Коли повернулася, чоловіка ще не було вдома, але у квартири стояв дванадцятирічний онук Вадим:
– Бабо, де ти ходиш?
– Ходила купувати тобі морозиво і піцу. Ти ж нормальну їжу не їж.
– О класно! – забрав з рук бабусі сумку.
– Руки спочатку вимий!
Онук знехотя пішов у ванну кімнату. А бабуся за цей час налила йому в тарілку суп з м’ясом.
– Перш за все, нормальну їжу поїж.
– Ну, бабо!
– Скільки зможеш.
– Гаразд!
Дістала телефон, доторкнулася пальцем до напису «чоловік»:
– Тимофію, ти де?
– Зараз прийду.
– Сходи відразу за Жанною! Оленка дзвонила, щось у неї Захар вередує.
– Піду, – і чоловік чомусь розсміявся.
– Що смієшся?
– Тобі внуки не набридли?
– Все давай! – поклала телефон на стіл, глянула на внука. – Молодець, весь суп з’їв!
Тут знову заграла мелодія на телефоні. син:
– Мам, нас сьогодні друзі на день народження запрошують. Я до тебе своїх завезу?
– Завози вже до купи!
– Бабо, хто прийде? – з цікавістю запитав онук.
– Ярослава з Антоном.
– Клас! – схопився з-за столу. – Все, бабо, спасибі!
– Руки вимий!
– Ага!
У ванній кімнаті задзюркотіла вода, всього на кількасекунд.
***
Чоловік повернувся вже до вечора.
– Що всіх зібрала? – запитав у дружини, що вийшла з кухні, кивнувши на кімнату, з якої доносилися веселі вигуки.
– Половину, – посміхнулася дружина.
– Ой, дідусю! – з кімнати вибігла внучка і повисла на шиї.
– Відпусти діда! – наказала бабуся. – Він від ранку ще не їв.
Через хвилину дід сидів за столом і наминав суп.
– Ти, що такий сяючий? – підозріло подивилася на нього дружина.
– Сядь! І за стілець тримайся!
– Чого?
– Сядь, сядь! – він поклав перед дружиною файл з якимись паперами.
– Це що?
– Палаюча путівка. Знижка п’ятдесят відсотків, – посміхнувся, глянувши на дружину. – Через три дні ми з тобою виїжджаємо.
– Тимофію, ти що серйозно?
– Путівка перед тобою.
Довго Анна Борисівна не могла, прийди в себе. Чоловік поїв, підійшов до дружини:
– Що сидиш? У нас три дні на збори.
Вона уткнулась йому в плече і заплакала:
– Я ніколи на морі не була.
– Ось і побуваємо.
Жінка глянула на чоловіка щасливими очима і ніжно обійняла. І раптом на її обличчі промайнув страх:
– А як же вони без нас?
– А хай ідуть всі лісом – розсміявся чоловік. – Діти у нас давно дорослі.
– Але там у мене в зошиті записано…
– Ось я зараз твій зошит почитаю. Заодно, і з дітьми зайвий раз поговорю.
***
Тимофій сів за стіл, начепив на носа окуляри. Дістав телефон, хитро посміхнувся і набрав номер старшої доньки. Розмовляти, так по старшинству:
– Привіт, Уляно!
– Привіт, тату! – пролунав у відповідь радісний голос.
– Так, доню, в найближчі десять днів нас матір’ю не буде, ми їдемо на море.
– Тату, ти жартуєш? Яке море?
– Середземне.
– Ти що серйозно?
– Путівку вже взяли, через три дні вилітаємо.
– Тату, а чому ви заздалегідь не попередили? Едик сьогодні у відрядження на тиждень їде.
– І нехай їде.
– А Христина і Вадим з ким залишаться? Я ж працюю.
– Христині вже п’ятнадцять, Вадиму – дванадцять. Так, і сама ти доросла – тридцять п’ять років.
– Тату, мені вже тридцять шість.
– Тим більше, – Тимофій прикрив рот, щоб стримати сміх і серйозним голосом додав. – Крім того, ти повинна наглядати за нашою квартирою.
– Ну, тату, я навіть не знаю…
– Усе! Розмова закінчена.
Тимофій глянув в блокнот дружини, маючи намір зателефонувати черговій «дитині», але на телефоні заграла мелодія. Внучка, Христина:
– Дідусю, привіт! Я дуже рада, що ви з бабусею їдете на море, – голос був чомусь захоплений. – За вашою квартирою я сама простежу. Буду кожного дня у вас ночувати.
– Ти прослідкуєш?! А квартира ціла залишиться?
– Мені вже п’ятнадцять років.
– Ось і я про це. Надто доросла стала.
– Дідусю, все домовилися! Ви коли виїжджаєте?
– У вівторок.
– Цілую!
Дід похитав головою і набрав номер сина:
– Юра, ми з матір’ю на море зібралися.
– Тату, ти що серйозно?
– Ви з Дашею постійно кудись ганяєте. А чому ми з матір’ю не можемо відпочити?
– А коли виїжджаєте?
– Через три дні.
– Гми, – пролунало незадоволене бурчання.
– Синку, що не так?
– Дещо намічалося…
– Значить, відсунеш. Крім цього, десять днів дача на тобі. Вечорами заїжджай і дивись, що там треба зробити, список я залишу!
– Гаразд, тату, відпочивайте! Розберуся, – і важке зітхання.
Вимкнув Тимофій телефон, похитав головою і подзвонив донці молодшій.
– Привіт, тату! – пролунав шепіт.
– Як там Захар?!
– А поснули обидва. Зараз на кухню вийду, – через хвилину, пролунав тихий голос. – Захарко, щось розкапризувався. Думала, занедужав, але начебто, все нормально.
– Я ось що дзвоню. Ми з матір’ю на море їдемо…
– Куди?!
– На море на десять днів.
– А як же ми?
– Доню, я щось не зрозумів? Тобі вже двадцять чотири.
– Ні… ну, я не проти, – і раптом голос став, якимось аж надто ласкавим. – Тату, ти грошиків трохи залиш. У Гриші получка, коли ще буде, а мої вже все скінчилися.
– І коли ти тільки подорослішаєш?
– Ну, тату..
– Гаразд, залишу!
– Татку, щоб я без тебе робила?
***
Тимофій зайшов на кухню, де дружина щось готувала на вечерю:
– Так, з дітьми поговорив. За дачею Юрка пригляне. За квартирою, – чоловік посміхнувся, – Христина.
– Хто? Христинка? Та вона подружок сюди наведе, а то і друзів.
– У неї мама є.
– На Уляну саму надії немає. Згадай, як він років з п’ятнадцяти женихів приводила. А Христина її копія.
Тимофій підійшов, обійняв дружину.
– Аню, нехай самі розбираються. А ми з тобою завтра цих, – він кивнув на дитячу кімнату, – віддамо, нових – НЕ візьмемо. І підемо по магазинах.
– Це навіщо? Ти ж не любиш по магазинах ходити?
– Ми купимо тобі найкрасивіший купальник.
– Що? – розсміялася дружина. – Я вже стара.
– Ти у мене найкрасивіша! А попереду нас чекає море і свобода…
Автор: Oleksandr Рarshyn.
Фото ілюстративне.