За три роки до мене прийшла старша донька. Говорила довго і все втирала сльозу і апелювала до того, що має трьох дітей. Я їй одне говорю, а та хлипає і повторює: “Але ж ти сама бачиш, кому із нас більше потрібно. Як можна бути настільки сліпою?”.
Я все життя працювала при гарній посаді. Мала і офіційну зарплатню і добрий такий “плюс”. Оскільки я дівчатам своїм була і за маму і за тата, то мусила крутитись. мов та білка у колесі не сподіваючись на чиюсь допомогу.
Виросли мої донечки мені на втіху. Обоє гарні, розумні і не лидачі. Навчання скінчили із відзнакою, тож обом я подарувала на вручення диплому по автомобілю і по важкенькому конверту із доларами, аби ті мали старт у житті.
Старша ті гроші витратила на весілля. Поїхали із нареченим на Балі і там влаштували феєричне свято. Так кохання було неземне планів на життя купа. Поїхали потім вони ще й подорож, тож за якийсь рік усі гроші і пішли у них.
Молодша ж заміж не поспішала і грошам тим була рада не менша ніж старша. Справа в тому, що ще зі студеньських років вона розвивала свій невеликий бізнес, тож подарована мною сума була їй дуже навіть потрібна.
Уже за пів року вона відкрила цех і почала виготовляти крафтові засоби догляду. Звісно, не одразу все складалось прямо добре, але доня мала голову на плечах, зібрала навколо себе талановитих і захоплених справою, тож згодом усе вдалось і справи пішли вгору.
Доки моя старша донька радувала мене онуками, менша забувши про себе займалась просуванням своєї справи. У неї виходило не погано.
Обидві доньки, по-своєму кожна. були у цім житті щасливі і задоволені власним життям. А я за них тішилась, бо що для матері головне – аби дітям було добре, чи не так?
Між сестрами все було добре і мирно, вони товаришували. звісно, спільного мали на гріш, але й того вистачало, аби зустрітись і бути радим однеодного бачити.
Чорна кішка пробігла тоді, як моя менша донька придбала собі квартиру. Не велика у передмісті, але власна. Для старшої то стало червоною ганчіркою.
Спершу донька моя зо два тижні ні з ким не балакала, а потім уже прийшла до мене на балачку. З собою вона привела усіх трьох моїх онуків і прихопила велику хустину, аби втирати сльози.
— Мамо, хоч на перший внесок позич нам, – хлипала голосно, – Бачиш, як нам із скількома дітьми заробити на житло при нинішніх цінах?
Я була вельми здивована таким закидам і проханням. так, гроші я мала і про те знали обидві мої доньки, але ті гроші приносили непоганий плюс до зарплати і я не збиралась їх позичати хоч комусь, бо ж ті гроші були моєю фінансовою подушкою.
— У сестри все є, – не вгавала моя старша донька, – Що їй – діток немає. чоловіку вечері готувати не потрібно. А я все сама і сама. Мамо, краще ми будем щомісячний внесок за своє житло віддавати, ніж оце платити чужому дядьку за його ж житло.
Я доньці пояснила, що гроші давала їм обом і суму чималу. Менша розпорядилась на свій розсуд, вона на свій, тож ніяких до мене притензій у неї бути не повинно. Я така ж людина, як і вона маю ті ж руки і ноги, у мене двоє дітей і життя власне. Чого я маю віддати їй останнє?
Старша доня ще тричі приходила і щоразу із новим варіантом вирішення її житлового питання. Їй вперед очі квартира сестри і те, що та має. а вона – ні.
— Так не справедливо, – сказала в останній свій візит. – Невже ти, мамо, не бачиш, що одна твоя дитина має все, а інша, в силу життєвих обставин, не може собі того дозволити? Ти моя мама, ти можеш усе виправити, помирити нас. Але ти вперто відмовляєшся. Тебе все влаштовує виходить? Мати гроші і врятувати доньку? – і пішла грюкнувши дверима.
В мені двоякі почуття нині. Аналізуючи минуле, я розумію, що ніколи дітей не ділила. обом дала рівні можливості і подарувала все, що тільки могла і трішки більше.
Ніби як усе справедливо і слова доньки не мають ніякого сеснсу і несправедливі по відношенню до мене. А з іншого боку: у старшої і справді троє діточок. От така в неї доля і я ніби як і можу допомогти, але чомусь не хочу.
Але, якщо допоможу, то чи не образиться менша? Їй же на купівлю житла я ні копійки не дала?
От як би ви вчинили на моєму місці?
Головна картинка ілюстративна.
