fbpx
Історії з життя
За тиждень до Нового року Ігор Миколайович дізнався, що адміністрація ухвалила рішення відправити всіх працівників їхнього підприємства у відпустку за власний рахунок до десятого січня

Довготривалі вихідні – це, звичайно ж, чудово, бо буде достатньо часу, щоб відпочити, провести час із сім’єю, відвідати батьків. Але це серйозне випробування для бюджету.

Тим паче, що витрати на свята ще ті: подарунки, продукти для святкового столу, гостинці рідним. Не говорячи вже про те, що протягом таких тривалих канікул можуть завітати й несподівані гості. Їх також треба гідно зустріти. Приготувати їм якісь сувеніри.

Словом, Ігор Миколайович дуже засмутився. Зарплата і так невелика, а тут ще й вимушена відпустка без фінансового утримання.

─ Було б добре піти після Нового року на лікарняний. А що? Хоч оплачується. Може хоч так вдасться звести збитки до мінімуму. А вже в наш час та в моєму віці завжди знайдеться причина викликати додому лікаря. Я що даремно відвідував драмгурток? Прикинусь ─ повірять! Куди подінуться? ─ натхненно думав чоловік, уявляючи, як обдурить підприємливого роботодавця.

І ось надворі тридцяте грудня. Холодильник заповнений, в хаті прибрано, холодець вариться.

─ Саме час прикрашати ялинку. Гірлянди, іграшки в антресолях. Зараз дістану, покличу дітей, будемо наводити святковий марафет, ─ з цими думками Ігор Миколайович видерся на стілець, потягнувся до верхньої полиці антресолі і, втративши рівновагу, гепнувся на підлогу.

Спробував підвестися, але щось не давало цього зробити.

Із кухні на гуркіт прилетіла дружина, прибігли діти. Усі заметушилися. Ігор Миколайович, вимовляючи всі традиційні в таких випадках словосполучення, ледве став рачки і в цьому, дуже некрасивому (як йому здавалося) положенні поповз до дивана.

Дістався, трохи видерся і ліг на бік. Дружина оглянула ногу. Начебто нічого: ціла, згинається. Просто вдарився сильно. Жінка принесла лід, приклала.

Ігор Миколайович полежав хвилин десять, спробував підвестися і тут нарешті зрозумів, що, падаючи, пошкодив спину. Найменший рух красномовно про це свідчив.

─ Це кінець, ─ насилу стримуючи сльози, сказав він дружині, ─ свято закінчилося, так і не розпочавшись.
Вона, звичайно ж, засмутилася, але не показала вигляду.

─ Ти полеж, зараз я тебе натру. Може відпустить.

─ Хвилюється…, ─ розмірковував Ігор Миколайович, ─ ще б пак: стільки справ попереду. Гості знову ж таки. Доведеться все робити самій… І холодець розбирати… Але ж ми це завжди робимо разом… От халепа.

І раптом Ігор Миколайович чітко згадав, як кілька днів тому мріяв піти на лікарняний одразу після Нового року.

─ То що ж це виходить? Моє бажання здійснилося, чи що? Та я ніби нікого й не просив! Агов, ви там, на горі! Чуєте? Я ж не просив виконувати моє бажання! Що за самодіяльність? Я пожартував! ─ Ігореві Миколайовичу стало так прикро, що він мало не заплакав.

Ні, ну справді! Він хотів відшкодувати витрати цілком легальним шляхом. А тут таке!

Діти самі встановили ялинку. Розвісили гірлянди та іграшки. Ввімкнули всю цю красу і в кімнаті запанувала особлива, казкова атмосфера.

Ігор Миколайович дивився на старенького, ватного Діда Мороза зі свого дитинства, який розташувався під ялинкою, і подумки просив:

─ Ти ж чарівник. Давай, допоможи мені. В мене зараз є лише одне бажання: просто підвестися, допомогти дружині, не зіпсувати всім свято, та й самому собі. Це ж така дрібниця… Ну, хіба ж тобі важко?

Дід Мороз не допоміг. Так Ігор Миколайович і пролежав у ліжку усі свята. Другого січня прийшов дільничний, написав призначення. І пробув бідолаха на лікарняному добрих два тижні: йому навіть не довелося прикидатися. І все ж у чари він, як і раніше, не вірить, як і в Діда Мороза.

Ну а що ж він хотів? Адже слово не горобець.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page