Лідія стояла біля відчиненого холодильника і трималася за голову. Там знову було порожньо. Вона не могла зрозуміти, куди миттєво подіється вся їжа. Тільки приготувала – вже пусто.
Розмовляти з чоловіком було марно — кожна розмова закінчувалася непорозумінням. Він говорив, що вона не може підтримати його у складний період, а вона не могла усвідомити, як модна було за один день з’їсти п’ятилітрову каструлю борщу і двадцять котлет.
Зрештою і картоплі не залишилось. Вчора купила три кілограми, а сьогодні немає. Відчинила дверцята шафки з крупами і ледь не розплакалась. Кілограмової пачки гречки не було. От це вже зовсім не смішно, якщо чесно.
Наступного дня Лідія мусила повернутись з офісу додому, адже забула важливу флешку. Зайшла в квартиру і отетеріла. На кухні з сумкою в руках стояла сестра чоловіка. Шафка з крупами була відчинена на столі стояли порожні лоточки.
— А ти що тут робиш, – не надто доброзичливо запитала Лідія, адже з зовицею вони з дня весілля не розмовляли.
— Артем сам мені ключі дав, – затараторила та підхопивши сумки, – Ти б усе одно не допомогла б самотній матері з двома дітьми, а він добрий. Сказав можу брати за необхідності все, що потрібно.
Тут тільки до Лідії дійшло. Сестра чоловіка самотня мама двох дітей. Працювати не хоче, живе на аліменти. На все не вистачає, але вона не журиться, головне, аби їй жилось добре. Маникюр і модні сукні. Щомісяця нові туфлі. Лідія собі не могла такого дозволити, а та жила і не думала про завтрашній день.
Отже, Лідія уже три місяці як годує дві родини. Чоловік її не працює і роботи знайти не може, а сестрі у допомозі не відмовляє.
— Зачекай, – сказала вона зовиці медовим голосом, – Маю для тебе ще дещо з речей.
Пішла в кімнату і швидко зібрала речі чоловіка в одну велику торбу. Навіть викрутки і зубну щітку не забула.
— Ось, – вручила нічого не розуміючій родичці, – Діткам привіт. А Артему скажи, що віднині він вільний повністю.
А потім було не просте розлучення. Артем запевняв що про сестру і її вчинки нічого не знав, але Лідія ні слову його не вірила. Свекруха захищала сина і доньку. У тієї виходило, що Лідія не вміє ділитись і допомагати ближнім у скруті. Навіть друзі не розуміли, навіщо Лідія припиняє стосунки ось так. Можна було б подумати поговорити і зберегти родину.
А Лідія ні про що не шкодує. Зовсім. Свій вчинок вважає єдино-вірним. А у друзів запитує, чи погодились би вони довіряти людині, яка так вчинила, навіть не порадившись.
І то правда. Хіба жінка не вірно вчинила?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
