fbpx
Історії з життя
Загалом, все було зрозуміло без слів. Звичайно, я зрошувала сльозами подушку ночами, чекала на нього, але все ж не наважувалася з ним заговорити про це. Занадто боялася правди, яку могла почути. Ми обоє вдавали, що нічого не відбувається, але він, звичайно, знав, що я все помічаю

Ми з чоловіком у шлюбі вже вісім років, але все почалося рік тому. Тоді я почала помічати, що хтось у нього є на стороні. Він затримувався на роботі, у вихідні йшов кудись, говорив, що з друзями, але раніше такого не було, та й друзів у нього, що гуляють на вихідні немає. На Новий рік він сказав, що працює. В якій це компанії фінансиста змушують працювати в новорічну ніч?! Так ми і просиділи з синочком удвох. Він все питав: «Де тато? Де тато?», а я не знала, що відповісти.

Загалом, все було зрозуміло без слів. Звичайно, я зрошувала сльозами подушку ночами, чекала на нього, але все ж не наважувалася з ним заговорити про це. Занадто боялася правди, яку могла почути. Ми обоє вдавали, що нічого не відбувається, але він, звичайно, знав, що я все помічаю. Він виглядав як хлопчисько. Ходив радісний, витав у хмарах. А я сподівалася, що це проста інтрижка на стороні і мій Олексій до мене повернеться.

Наші стосунки за 8 років шлюбу були вже не такими яскравими, як у студентів третього курсу, та й ми були вже не такі, як раніше. «Але ж все можна повернути, якщо ви кохаєте один одного» – думала я. На ділі все виявилося складніше…

Він зустрів своє перше кохання. Кожне побачення голубки насолоджувалися своїми почуттями. А я, не стуливши очей, чекала його ночами. Думала, погуляє, набридне – прийде назад. Він прийшов. І розповів усе. Точніше йому довелося розповісти тому, що тиждень тому ця жінка потрапила у автопригоду. Він говорив і плакав. Я теж плакала. Такого виру емоцій я не відчувала ніколи, розумієте, ніколи.

Я його не звинувачую. Батько він хороший, сина любить, по секціях і гуртках возить. На новий рік після того випадку подарував планшет. Та й чоловік з нього непоганий, просто не міг по-іншому. Я вже наплакалась і розумію його. Адже він усім серцем любив цю жінку, з молодості, а то і з дитинства. Таку любов не забудеш. Тільки не знаю що мені робити. Залишати його одного я не хочу – все одно кохаю його. А зараз чоловікові моєму важче, ніж будь-коли. Але і бути з ним поруч я теж не можу. Зраду б пробачила, а ось кохання – не знаю… Я не чекаю, що він приповзе до мене на колінах, йому зараз не до цього.

Сьогодні було прощання з нею, а він туди навіть не пішов. Ми мало розмовляємо останнім часом, але він сказав, що намагається все забути. Від його радості не залишилося і сліду, тепер він ходить на роботу як машина: повертається в шостій і зі спальні більше нікуди не виходить.

Що робити – не знаю.

Залишитися поруч з коханою людиною, допомогти йому в найважчий період його життя і жити далі, як ні в чому не бувало?

Чи забрати сина і піти?

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook