Свого часу, я пережила дуже багато неприємних моментів, пов’язаних зі свекрухою. Перші п’ять років шлюбу, ми жили з батьками чоловіка. Так його матінка могла мене і за коси потягати, якщо щось не по її, і ганчіркою запустити. Загалом, всіляке було, але ті часи як згадаю, то досі здригаюся. Наш переїзд в гуртожиток був найщасливішим днем в моєму житті. І тоді я дала собі слово, що вже я такою свекрухою не буду, прийму обраницю сина, як рідну дочку.
Завдяки старанній праці, мій чоловік заробив на великий добротний будинок для нас. І тому, коли син зібрався одружитися, то було вирішено, що молоді будуть жити з нами – місця всім вистачить. На весіллі, як зараз, пам’ятаю, під час обряду зняття фати, плакала і я, і невістка. І тоді я сказала їй, що вона тепер не просто дружина сина, а моя дочка. І я щиро так думала.
З моменту весілля, я щодня намагалася допомогти і догодити невістці. Не вийшли пироги – я показала, як тісто правильно замісити; під час миття скла розводи – я їй хитрість з оцтом; борщ кислий – я секрет кулінарний розповіла. І так у всьому намагалася допомагати, підказувати. А коли вони з сином сперечаються, так я потім синочку висловлю, а його дружині – ні слова. Так і жили ми всі тихо-мирно.
Я вважала себе ідеальною свекрухою. Думала, що невістці добре з нами живеться. Доти поки одного разу ми з чоловіком не поїхали на дачу. Уже на місці я згадала, що забула окуляри для читання. Чоловікові доручила води в будинок наносити, а сама повернулася назад. Зайшла в квартиру, а там чую, невістка з кимось по телефону базікає. І якось не збиралася підслуховувати, та так вийшло. Зрозуміла, що розмова про мене. І почула я речі неприємні. Казала моя невістка, що я скрізь суну свій ніс, що безкінечно повчаю, лізу в усі їхні справи з сином. Я це як почула, так всередині все перевернулося. Помчала назад на дачу, про окуляри і думати забула. Сльози очі застилали, ледве добралася. Чоловік відразу зрозумів, що зі мною щось не так. Поділилася з ним, а він лише відмахнувся, говорить «жіночі заморочки». Йому заморочки, а мені прикро до глибини душі.
Намагалася стати другою матір’ю, а виявилося, що надокучаю і повчаю. Чи може я не права, і сама не помічаю, що насправді я стала поганою свекрухою. Думаю, може, варто поговорити з сином і запитати його думку з боку? Так я тепер не знаю, як і додому повертатися. Зрозуміла невістка, що я все чула чи ні? Образилася, може, на мене ще більше чи це мені варто ображатися на неї? Як мені бути з повернення додому? Поговорити з дружиною сина або краще зробити вигляд, ніби нічого не сталося? І як взагалі тепер спілкуватися? Прикро до глибини душі, складно це описати словами…
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
